Лісова пісня

Парвус сподiваеться, що нове вчення зруйнуе iдейно-духовну основу республiканського Риму i вибудуе нову iмперiю, засновану на християнських цiнностях, з новою столицею – Єрусалимом. Ця iдея новоi iмперii, «небесноi держави», держави наднацiональноi, космополiтичноi, яку обстоюе Парвус, не випадково осуджуеться Лесею Украiнкою, бо вона бачила, як великодержавна iдеологiя Росiйськоi iмперii експлуатуе християнськi цiнностi, як виношуеться i войовничо утверджуеться мiфологема Третього Риму – православноi столицi новоi iмперii Москви.

Варвар Нартал, свободу якому подарував патрицiй Лю-цiй – великий патрiот республiканського Риму, пiд впливом свого недавнього пана, благородного християнина, приймае християнську вiру i починае активно ii поширювати. І тiльки перед стратою колишнiй раб починае прозрiвати, що вiн перетворився в знаряддя Римськоi iмперii, яка прагне втримати завойованi нею народи за допомогою оновленоi полiтики – шляхом демонстративноi любовi, нарочитоi довiри до пригноблених та заманювання новою вiрою в тенета зажерливого Риму.

Я зрозумiв тепер, що вас призводить,

вас, воякiв жорстоких, переймати

релiгiю любовi та покори, —

ви сковуете тим ще не закутих,

без вiйська хочете весь свiт зажерти,

всiх варварiв в кормигу запрягти,

всi Карфагени зруйнувать без зброi.

Християнство як система цiннiсних орiентацiй викликало тривогу в Лесi Украiнки передусiм тому, що формувало масову свiдомiсть, колективiстську людину, та, головне, нiвелювало особистiсть шляхом зневолення ii iндивiдуальноi iнiцiативи, ii права на власну думку та незалежну поведiнку.

Головний герой драми «У пущi» Рiчард Айрон вiдзначаеться вiльнолюбством, силою духу, незалежнiстю думки, тому проповiдник Годвiнсон, який зумiв прихилити громаду пуритан до себе i цим здобув над вiруючими владу, прагне будь-якою цiною, передусiм iнтригами, фарисейським тлумаченням Бiблii, демагогiею та майстерним психологiчним впливом на пуритан, викликати ненависть до гордого митця i викинути його з громади.

По сутi, проповiдник Годвiнсон руйнуе громаду як «вiльне й незалежне тiло», як живий органiзм, який здатний до самооновлення завдяки внутрiшнiй енергii кожного iз його вiльних членiв.

Годвiнсон своiми демагогiчними проповiдями iз вiльних особистостей творить контрольовану ним масу, натовп, який готовий дiяти так, як велить iхнiй iдейний провiдник.