Сойчине крило

А Лисиця ще й примовляе:

– Ану, чоловiче, а як ти снопи перевертав?

Чоловiк перевернув мiшок на другий бiк та як уцiдить Вовка по головi— та й забив його на смерть.

– Ну, чоловiче, – мовить Лисиця, – я тебе врятувала вiд смертi. Що ж ти менi за це подаруеш?

– Дарую тобi, Лисичко-сестричко, мiшок курей.

– Добре.

Пiшла Лисичка-сестричка з чоловiком до села, стала собi за ворiтьми, а чоловiк пiшов до хати курей шукати. Взяв мiшок, почав ловити курей, коли його жiнка надходить.

– А що це ти, чоловiче, робиш?

Розповiв iй чоловiк усе, що з ним було, i з якоi бiди врятувала його Лисичка, i яку вiн iй обiцяв плату.

– Добре, що ти живий та здоровий, – мовить жiнка. – А щоб Лисицi давати курей, на це я нiколи згоди не дам. Краще ти всади у мiшок двох наших собачок— Лиска й Рябка та й дай Лисицi.

Подумав, подумав чоловiк та й дослухав жiнки. Посадив собак у мiшок, винiс за ворота та й мовить:

– На ж тобi, Лисичко-сестричко, оцей мiшок курей! Вiзьми iх на плечi та й неси в лiс, а не розв’язуй бiля села, щоб не розлетiлися!

Взяла Лисичка мiшок, несе, тягне, тягне, далi сiла спочивати за селом на могилi та й думае собi:

«Дай загляну лишень, скiльки там тих курей у мiшку?»

Розв’язала мiшок та не вспiла гаразд i заглянути, а з мiшка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею.

– Ви, моi оченьки, що робили, коли за мною тi поганi собаки гналися?

– Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди вiд них найлiпше тiкати.

– А ви, моi нiженьки, що робили?

– Ми бiгли з усiеi сили, щоби тебе собаки не могли догнати.

– А ви, моi вушенька, що робили?

– Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твоi вороги.

– А ти, хвостище, що робив?

Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже iй на злiсть:

– А я мотався сюди й туди, зачiпався то за пеньки, то за гiллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.

– А, то ти такий добрий! – крикнула Лисиця. – Геть менi з хати!

Та з тими словами висунула хвiст iз нори, ще й кричить:

– Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвiст! Рвiть його!

А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвiст, як шарпнули та й витягли цiлу Лисичку з нори i тут же ii розiрвали.