Сойчине крило

Дома поснiдали, а щоби в полудень не бiгати додому, взяли з собою обiд i полудень: глечик меду й кошик паляниць. Поклали страву мiж корчами, а самi взялися до роботи.

Копають, копають, та Лисицi швидко набридла чесна праця. Нiбито копае, а сама думае, як би його побiгти в корчi медком поласувати. Ось у недалекiм болотi помiж тростиною загукав Гук на все горло:

– Гуп-гуп-гуп!

– Зараз, зараз, сватоньку, – скрикнула Лисичка, немовби то ii кликали. І вже кинула мотику та й збираеться йти.

– А куди ти, Лисичко? – питае ii Вовчик-братик.

– Хiба не чуеш, сват Гук мене кличе.

– Та чого?

– Ми ще з ним учора балакали: бачиш, у нього сьогоднi хрестини, то вiн просить мене за куму.

– А коли так, то йди, тiльки не барися.

– Я зараз вернусь! – мовила Лисичка. – Копай собi свiй загонець, я тебе наздожену.

Побiгла Лисичка в корчi та до горщика, попоiла добре меду, закусила паляницею, все чистенько позав’язувала, пооблизувалася й iде до Вовчика, поводячи хвостом.

– А що, вже вiдбула хрестини? – питае Вовчик.

– Та вже, – мовить Лисичка.

– А що там народилося?

– Хлопчик.

– А як же його охрестили?

– Початочок.

– Ото iм’я! Я ще й не чув такого, – мовив Вовчик. Лисичка нiчого не одказала, але пильно взялася до роботи.

Може, так минула година, а може, й двi,– знов Лисичцi захотiлося медку. І ледве Гук з болота загукав, а вона на весь голос кричить:

– Зараз, сватуню, зараз!

– То що, Лисичко? – питае Вовчик.

– Та бачиш, там друге дитинятко у свата народилося, ще раз на хрестини просить.

– Ну що ж, коли просить, то йди, тiльки не барися.

– Я зараз, Вовчику! – мовила вона та й шмигнула у корчi. Зараз до горнятка, наiлася добре меду, паляницею закусила, так що з iх спiльного полуденка вже мало що й лишилося, i вертаеться до Вовчика.

– О, ти вже тут! Уже скiнчилися хрестини?

– А що ж там народилося?

– Та дiвчинка.

– А як ii охрестили?

– Серединка.

– Ото! Я ще й не чував такоi назви, – здивувався Вовчик.

– У Гукiв, Вовчику, все такi незвичайнi назви дають.

Попрацювали знов з годину, i знов Лисицi запах дуже медок, i ледве тiльки Гук загукав iз тростини, а вона кричить:

–Іду, сватоньку, йду!

– Ти куди йдеш, Лисичко?

– Хiба не чуеш, що сват iще раз за куму просить?

– Що за диво, що вiн тебе так часто за куму просить? – мовив Вовчик.

– Бо дуже мене любить, Вовчику.

– Ну, то йди ж, та не барися, треба роботу кiнчати.

– Я зараз тут буду, Вовчику.