Птахи з невидимого острова

На грудях лишалися прямокутнi широкi й глибокi вирiзи, з вирiзiв на рукавах проглядували кошулi, власне, iхнi оздобленi в збриженi зубчатки крайки. Грубi адамашковi фалди спадали донизу довгими спiдницями, ззаду тяглися шлейфи. Кошулi збиралися на зап’ястях срiбними, густо усадженими перлами браслетами. Весь iхнiй пишний стрiй (особливо незвичайнi для Олiзарового ока вирiзи на грудях) чомусь бентежив його – здавалося, що не покинув вiн iще Влохи i що цi дiвчата – не дiти рiдноi землi. Панни ступали завчено й однаково: пiдносила руку одна – пiдносили й три iншi, ступала вперед одна – ступали й iншi.

Чотири усмiхи засвiтилися перед Олiзаром, i вiн схиливсь у поклонi, а вони радiсно засмiялися. Химерна думка освiтила йому голову: не було дiвчат бiльше як одна, але роздiлилися на чотири iпостасi, як на чотири дзеркальнi вiдбитки. «Певне, я ще й досi не прийшов до тями», – чомусь подумалося йому й закортiло пiдiйти до них i скласти, щоб знову зiбрати в одну, – оце й буде образ його дiвчини-птаха.

Вони церемонно сiли до столу i, поки безтiлеснi слуги подавали смажених курчат, соуси й вино, вiдчував, що пiдлога починае звично похитуватися пiд ногами; галерою нiхто не кермував, а весла спали у гнiздах. Тепла й темна нiч ховала iх вiд цiлого свiту, лише вогонь вiтрил та щогли освiтлював те, що вiдбувалося на галерi. Апти-паша почув крик та шум i вибiг до передньоi лави з шаблею в руках. Вiн заревiв на рабiв своiх, як завжди. «Собаки, зрадники! – репетував вiн.

 – Сядьте на мiсця, iнакше я вам голови постинаю!»

Олiзар замовк, бо йому причулося: хтось закричав десь глибоко в домi чи надворi – крик летючий та гострий, наче падав зi скелi в провалля олень; крик тонкий, як найтендiтнiша волосина, але б’ючкий та рiзкий, наче удар стрiли в груди.

– Що це? – спитав скоромовкою.

Гальшка чарiвно всмiхнулася, власне, всмiхнулися всi чотири, але вiдповiла ота, що скраю, та, до якоi вiн найчастiше звертався.

– Це бавляться нашi старi, – мовила спокiйно.

 – Розказуйте, розказуйте, це ж так цiкаво.

Вона взялася обома руками за курча, так само вчинили i ii сестри, i вiд нiжних соковитих тулубцiв було вiдiрвано чи, власне, вiдрiзано бiлими, як перла на чолi в дiвчат, зубками по добренькому кавалку.

– Я тодi страшенно розлютився, – мовив Олiзар, прислухаючись до того, що дiялося в глибинi дому чи двору. – Я горлав в обличчя сторопiлого Апти-пашi всi лайки, якi знав на рiзних мовах.