Канадійський тестамент, або Мафія в екзилі

А тут так звертаетесь, пане, як було вдома, у моiм селi.

– А чому було? Так i нинi у вашому й у моему селi люди благословляють одне одного при зустрiчi iменем Бога.

– Боже, як то мило таке слухати. А я, пане консуль, скоро перевiрю, чи то правда, то шо ви кажете.

– А то як? – розсмiявся Братiв.

– Додому поiду, прошу пана. Мушу поiхати. Вмирати я не збираюся, щоб так, перед смертю. Рацiя iнакша. Я ж чоловiк военний. Поiду за наказом.

– Наказ е наказ. – Консулу розмова видавалася щораз цiкавiшою. Була ця ветеранська бравада доволi щирою i завше вартою поваги.

– Справа у тому, що пан Петро – предсiдник канадськоi Булави воякiв УПА, – панi Стефка поквапилася продемонструвати свою патрiотичну обiзнанiсть.

– А Булава наша скликае всесвiтнiй збiр. Вперше – у вiльнiй Украiнi. І як менi не поiхати? Надiйшов наказ вiд побратимiв з краю. То я уже тут сиджу i нiби виджу Украiну. А то тисячi миль. І ще довших десятки лiт.

– Якщо вам накладае медичну вiзу на бойовий наказ панi Стефанiя, то до ваших послуг уся наша консульська допомога.

– О, добре, що ви нагодилися. Хотiв бим вiдвiдати брата рiдного Йосифа. Бо, як би там було, я тут не при канонах, а почесний пенсiонер. Може, бим помiг йому. Бiдуе там у горах. За совiтiв нiц не змiнилося у Карпатах. Нарiд гаруе, як худобина, по верховинах. То помiг би йому. Бодай на старiсть. Чи як ви кажете?

– Чом би й нi. Дуже добра справа.

– То я прошу вашоi помочi. Якби знайти мого Йосифця. Ачей не давався чути. За совiтiв я також не мiг голоситися, бо якби вчули бiльшовики, що вiн мае у Канадi живого брата-бандерiвця, вивезли на Сибiр.

– Цiлком можливо. Може, на старiсть би й не повезли за Урал, але мав би проблеми родич канадського нацiоналiста гарантовано. – Братiв знав це достеменно, бо й сам проходив через це сито, хоча вихiдцi iз його родини покинули Украiну ще у часи Першоi свiтовоi вiйни. – І не тiльки вiн, а i його дiти. Було так, що при будь-яких посадових призначеннях треба було вiдповiдати на запитання анкети «Чи е у вас родичi за кордоном?».

– Та що ви кажете? Якi тепер iз нас повстанцi? Але iмперiя й без нас розсипалася.

– Не зовсiм так. Признайтеся, що ви все-таки ii добряче пiдточили у свiй час. А ваш дух патрiотичний нiколи не згасав. Може, й мовчки, але ми носили той дух i чекали слушного моменту.