Цензор снів

– Там я раз впився на трупа, – сказав Кулюс.

– А тепер нас чекае цюпа, – продекламував одновухий. – Повезуть нас у Бригiдки. Ми iх називаемо Медiвнею.

– Чому? – запитав я.

– Бо там усе з медом, – зареготав. – Хiба не, Курчалабо? – штовхнув жiнку.

– А такечки так, що з медом, – промуркотiла вона.

– Минаемо кiно «Apollo», – продовжив чоловiк.

– Я там був, коли крутили «Любов i смерть», – зiтхнув Кулюс.

– То як вони ся кохали, а потiм отруiлись? – запитав я.

– Йо, – хитнувся всiм тiлом Кулюс, – так було.

– Моя жiнка плакала, а я не. А вона: ти йолопе з кам’яним серцем! Померла, сердешна, не доживши до суду.

Повезуть нас у Бригiдки. Ми iх називаемо Медiвнею

– З журби? – спитав одновухий.

– Аякже. За паном Мрожком. Сплутала своi лiки з аршеником[23 - Аршеник – арсен, миш’як.], яким я щурiв труiв. Цiле щастя, що я на ту пору сидiв у цюпi.

– То ви тепер удiвець, – констатував я спiвчутливо. – Тепер заживете, не?

– Тепер заживу.

А той Мрожко, курча беля, ожив. Тож треба? Тиждень лежав без пам’ятi, вже вирiшили, жи йому амiнь, а вiн ади-во ожив.

– Я в «Apollo» ходив кожного понедiлка, – сказав одновухий. – Вибирав, де сидит панi в червоному капелюшку, i вмощувався бiля неi. І навiть нiц не говорив. Менi було доста лише бiля неi сидiти. Нюхати ii парфуми, слухати, як шелестит ii сукня, як вона шморгае носом, або зiтхае, коли сумна сцена.

– А чого лише по понедiлках? – поцiкавився Кулюс.

– У понедiлок я мав вiльне, бо працював у ресторацii пiанiстом.

Увесь тиждень, а особливо в суботу i недiлю було купа роботи, танцi за танцями. В понедiлок я вiдпочивав. О, вже Легiонiв. Кiно «Casino».

– А я любив ходити до кiна при пасажi Мiколяша, – мрiйливо закочував очi Кулюс

– І шо там нинька крутять?

– «Дорога до Рiо де Жанейро». Нiгди там не був.

– У тому Жанейро?

– Не, в «Casini».

– А я любив ходити до кiна при пасажi Мiколяша, – мрiйливо закочував очi Кулюс.

– До «Тону»?

– Йо. В «Утiху» нас не пускали, там показували кiна для дорослих. Але в «Тонi» ся збирала своя гранда[24 - Гранда – компанiя.], хоч i панувала задуха. О, там ми ся розважали фест. Мiй кумпель Дзяма мав таку спецiяльну гумову рурку, яку встромляв до кишенi комусь, хто сидiв попереду i цюняв через тоту рурку в кишеню. Ото була потiха.

– А так-так, – похитав головою одновухий, – я не раз пробував до «Утiхи» заскочити.