Цензор снів

– Пiди, пiди, моя рибочко, – приказував Гредель до дружини, – зароби й ти щось нам на вечерю, – i заливався смiхом.

Ірма теж пiд’юджувала, але мама все ще махала хустинкою бiля обличчя i вiднiкувалася:

– Дайтеся на стримання, та скiльки можна. Я маю стодвадцять кiля живоi ваги. Як ненароком пан Стефан мене впустить, потiм не позбираете.

– Але, мамцю, – вуркотав бiля неi Гредель, – я так хочу ще побачити, як ти пурхаеш метеликом. А ще мене моцно iнтригують тi п’ятдесят гульденiв. Бо я востанне такi грошi заробляв, коли був шмаркачем.

Врештi панi Гредльова дала себе вблагати, i ми вийшли на танцпляц, а музики, мовби тiльки того й чекали, вшпарили тепер знову танго, i ми закружляли, як i ранiше, а панi Гредльова враз втратила всi своi сто двадцять кiля i перетворилася на пушинку, яку я ледве вiдчував у своiх руках, а потiм ми знову зробили те, що викликало оплески – я перекрутив ii довкола себе i опустив на паркет не менш обережно, нiж скляну вазу. Пiсля того нам заграли фокстрот, i ми й тут показали все, на що були здатнi.

Пiд оплески повернулися до столу, розчулений Гредель розцiлував свою дружину, котра вся пашiла, i до якоi знову повернулися тi ii сто двадцять кiля живоi ваги. А адмiнiстратор принiс на тацi пляшку шампана i конвертика, подякував i сказав, щоб шановна панi приходила до них частiше.

Гредель розлив шампан, Ірма запхала пальчика в конверт, висунула кiнчик банкноти i сказала:

– О, там i справдi п’ятдесят гульденiв.

– Залишимо iм на чай, – хихотiв пан Гредель, виразно тiшачись, а вiдтак розiйшовся не на жарт, замовляючи найдорожче шампанське, яке там було, а до нього рiзнi морськi смаколики й кав’яр, i, коли нам те все несли до столу, то зi столу, де сидiв барон Мюнхау, зиркали на нас iз деякою пiдозрою, яка передалася також адмiнiстраторовi, й вiн, пiдiйшовши до мене, тихенько поцiкавився, чи той пан – кивнув на барона, – платоспроможний.

– Зараз переконаетеся, – вiдказав я, – принесiть рахунок.

Коли кельнер принiс рахунок у червоному карнетi[13 - Карнет – маленька картонна папочка, в яку вкладали рахунки в ресторанах.

], Гредель пробiг його очима, поклав туди суму, яка була за рахунком, i тих п’ятдесят гульденiв зверху. Пiсля того на нас зиркали вже всi кельнери, мабуть, мрiючи, що iх закличуть до столу i ще щось замовлять, але того, що ми досi замовили, було й так забагато.

Останнього вечора ми з Ірмою взяли собi вiльне в ресторанi й гуляли над морем.