Шляхи долі

Сказав йому, що наразi викинемо з голiв астрологiю й астрономiю. Явна безстрашнiсть й ентузiазм чоловiка припали менi до душi. «Давайте подивимося, що можуть трохи вiдваги й старанностi зробити проти невезiння», – сказав я. «Завтра вiдпливаемо до Есперандо».

Через сорок миль по Мiссiсiпi на нашому пароплавi зламалося кермо. Ми послали по буксирне судно, яке нас вiдтягнуло, i так втратили три днi. Коли ми зайшли в блакитнi води затоки, здавалося, усi штормовi хмари Атлантики зiбралися над нами.

Ми вже думали, що пiдсолодимо бурхливi хвилi й ляжемо на дно Мексиканськоi затоки.

Кiрнi не намагався перекласти хоч дрiбку вини за цi небезпеки на щось, крiм свого фатального гороскопу. Кожен шторм вiн перебув на палубi, де курив чорну люльку, яку дощ i морська вода тiльки ще бiльше розпалювали. І махав кулаком на чорнi хмари, за якими його згубна зоря пiдморгувала невидимим оком. Коли одного вечора небо прояснилося, вiн понуро насмiхався над своiм злим охоронцем.

– Насторожi, еге, хитра ти лисиця? Не даеш малому Френсiсу Кiрнi та його друзям занудьгувати, як книжка пише? Блимай-блимай, дияволице! Ти ж у нас ледi, чи не так? Вислiджувати чоловiка зi своiми невезiннями тiльки тому, що йому випало народитися, коли тут заправляв твiй бос.

Не гай часу, потопи корабель, одноока вiдьмо! Феба! Гм! Звучить безневинно, як молочниця. Не можна судити жiнку за iменем. Чому не можна було народитися пiд знаком зiрки-чоловiка? Фебi я не можу висловити всього, що мiг би висловити чоловiку. О, Фебо, будь ти… проклята!

Вiсiм днiв бурi, шквали та смерчi збивали нас iз курсу. За п’ять днiв ми мали би дiстатися Есперадо. Наш Іона чесно взяв вину на себе; але вiд цього нашi випробування не стали легшими.

Нарештi одного дня ми добралися в естуарiй маленькоi Рiо-Ескондiдо. Три милi ми повзли, намацуючи мiлкий канал мiж низькими берегами, зарослими до краю гiгантськими деревами та iншою буйною зеленню. Тодi наш свисток видав коротенький звук, через п’ять хвилин ми почули крик, i Карлос – мiй вiдважний Карлос Квiнта-на – вирвався крiзь хащi, нестямно махаючи картузом вiд радостi.

За сто метрiв розташовувався його табiр, де триста вiдбiрних патрiотiв Есперандо чекали нашого прибуття. Впродовж мiсяця Карлос муштрував iх, вчив тактикам ведення вiйни й наповнював духом революцii i свободи.

– Мiй Капiтане – compadre mio! – вигукнув Карлос, поки мiй човен опускався.