Шляхи долі

Нiколи ранiше Девiд не подорожував так далеко вiд Верною.

ЛІВЕ ВІДГАЛУЖЕННЯ

Дорога простягалася ще на десять миль, а далi перетворювалася на головоломку. Праворуч вона з’еднувалася зi ще одною, бiльшою дорогою. Девiд завагався, а тодi звернув лiворуч.

На цiй важливiшiй дорозi вiдбилися слiди колiс якогось транспортного засобу, що недавно тут проiжджав. Десь за пiвгодини в полi зору з’явився громiздкий екiпаж, який, очевидно, iх i залишив; екiпаж загрузнув у намулi струмка внизу похилого пагорба. Кучер i форейтори кричали й натягували вуздечки.

Девiд бачив, що слугам бракуе майстерностi. Вiн узяв контроль над роботою на себе: порадив вершникам, що супроводжували екiпаж, перестати кричати на коней i скерувати своi сили на колеса. Кучер зумiв зрушити коней iз мiсця своiм знайомим для них голосом; Девiд сильним плечем змiстив задню частину екiпажа, i вiд таких гармонiйних зусиль той виiхав на тверду землю.

Девiд на якусь мить завмер на однiй нозi. Джентльмен-велет помахав йому рукою. «Сiдайте в екiпаж», – сказав вiн голосом, таким самим могутнiм, як вiн сам, але згладженим витонченими манерами. Такий голос вимагав послуху. Молодий поет i так не довго вагався, а повторення команди тiльки прискорило його рiшення. Нога Девiда ступила на сходинку екiпажу. У темрявi вiн зумiв розгледiти на задньому сидiннi фiгуру жiнки. Вiн збирався сiсти навпроти, коли той самий голос знову його скерував: «Ви сидiтимете бiля панi».

Джентльмен розмiстив усю свою вагу на передне сидiння. Екiпаж рушив вгору. Панна мовчки сидiла в кутку. Девiд не мiг розiбрати, молода вона чи стара, але витончений, м’який аромат ii парфумiв розбурхав його поетично фантазiю, i йому хотiлося вiрити, що за мiстичною постаттю ховаеться хтось вельми чарiвний. Ось i пригода, про яку вiн завжди мрiяв. Але поки вiн не до кiнця розумiв, що вiдбуваеться, бо наразi його неприступнi компаньйони не зронили нi слова.

За годину Девiд побачив через вiкно, що екiпаж виiхав на вулицю якогось мiста. Тодi зупинився перед темним, закритим будинком, i вершник зiйшов, щоб постукати в дверi. Загратоване вiкно над дверима розчахнулося, i звiдти вигулькнула голова в нiчному ковпаку.

– Хто ви такi, що турбуете спокiй чесних людей серед ночi? Мiй дiм зачинений. Пристойнi люди в такий пiзнiй час не мандрують Перестаньте гримати в дверi та iдьте собi.