Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Вiтаю вас вiд щирого серця!

Незнайома дама зворушено подякувала i запевнила ii, що день iхнього весiлля буде й для них святом, потiм, твердо заборонивши палiтурниковi та його дружинi проводити iх з паном Тисом, сама взяла свiчечку з ялинки, щоб посвiтити собi на сходах.

Можна собi уявити, якi почуття огорнули пана Тиса, коли незнайома дама повисла в нього на руцi! «Проведiть мене, пане Тисе, – думав вiн, – означае: сходами вниз i до карети, яка стоiть перед дверима i бiля якоi чекае служник, а може, й цiлий почет, бо, врештi, це ж напевне якась божевiльна принцеса, що тут… Господи, порятуй мене якнайшвидше вiд цiеi дивноi, тяжкоi халепи i збережи менi мiй убогий глузд!»

Пан Тис i гадки не мав, що всi подii, якi сталися досi, були тiльки прологом найдивовижнiшоi пригоди, а тому, не здогадуючись про те, зробив дуже добре, що наперед попросив Господа зберегти йому глузд.

Коли Перегрiнус i незнайома дама зiйшли вниз, невидимi руки вiдчинили перед ними вхiднi дверi i так само потiм зачинили iх. Та Перегрiнус нiчого не помiтив, бо надто був здивований тим, що перед будинком не було й признаки анi карети, анi служника, що чекав би на панi.

– Ради бога! – вигукнув Перегрiнус. – Де ж ваша карета, ласкава панi?

– Карета? – мовила дама. – Яка там карета? Я так нетерпеливилась, так боялася, що не знайду вас, – то невже ж би я спокiйнiсiнько поiхала сюди в каретi, як ви думаете, любий Перегрiне? Нi, туга й надiя гнали мене вперед, я в бурю й негоду бiгала по всьому мiсту, поки нарештi знайшла вас.

Пановi Перегрiнусу нелегко було вiдiгнати вiд себе думку, що така ошатна дама, у шовкових черевичках, не пройшла б i кiлькох крокiв, не зiпсувавши на вiтрi, на дощi й снiгу всього свого вбрання, а ii вишуканому туалетовi негода нiтрохи не зашкодила; вiн вирiшив провести додому незнайому даму й лише радiв, що надворi вигодинилось. Скажений вiтер ущух, на небi не було жодноi хмаринки, ласкаво свiтив повний мiсяць, i тiльки рiзке, пекуче повiтря нагадувало, що нiч таки зимова.

Та не встиг Перегрiнус ступити кiлька крокiв, як дама почала тихенько стогнати, а потiм i вголос нарiкати, що закоцюбла з холоду. У Перегрiнуса кров кипiла в жилах, тому вiн не вiдчував холоду й не подумав про те, що дама так легко одягнена i навiть не закутана шаллю чи хусткою; тепер вiн раптом збагнув, який був недолугий, i хотiв накинути на даму свое пальто.