Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Пан Перегрiнус Тис мав дуже приемну, похвальну звичку з’являтися з усiма своiми подарунками, якi вiн сам собi й готував, наче сам Христос iз чудовими, барвистими гостинцями, в якусь убогу родину, де, вiн знав, були малi дiти, щоб на кiлька годин перенестися в щасливе, веселе дитинство. Побачивши бурхливу, ясну радiсть дiтей, вiн тихенько залишав iх i часто до пiвночi ходив вулицями, бо не мiг упоратися з солодким хвилюванням, що стискало йому груди, i його власний дiм здавався йому похмурим склепом, у якому вiн сам поховав себе з усiма своiми радощами.

Цього року вiн нiс подарунки дiтям убогого палiтурника Леммергiрта, вправного i роботящого майстра, що з якогось часу працював на Перегрiнуса; у нього було трое жвавих хлопчакiв, вiд п’яти до дев’яти рокiв, i пан Перегрiнус знав iх.

Палiтурник Леммергiрт жив на останньому поверсi тiсного будинку на Кальбахськiй вулицi. Зимовий вiтер свистiв i ревiв, iшов то снiг, то дощ, тож можна собi уявити, як важко було пановi Перегрiнусу добратися до своеi мети.

У вiкнах Леммергiрта блимало кiлька мiзерних свiчечок. Перегрiнус насилу вибрався нагору крутими сходами.

– Вiдчинiть! – гукнув вiн, стукаючи в дверi. – Вiдчинiть, Христос посилае слухняним дiтям своi дарунки!

Палiтурник перелякано вiдчинив дверi й довго дивився на залiпленого снiгом Перегрiнуса, поки нарештi впiзнав його.

– Вельмишановний пане Тисе, – вражено озвався Леммергiрт, – вельмишановний пане Тисе, скажiть, ради бога, чим я сподобився такоi великоi честi, та ще й на святвечiр?

Та пан Перегрiнус не дав йому доказати.

– Дiти, дiти, дивiться, Христос посилае вам дарунки! – знов вигукнув вiн, пiдбiг до великого розсувного столу посеред кiмнати й почав викладати схованi в кошику рiздвянi дарунки. Мокру ялинку, з якоi капала вода, довелося, звичайно, лишити за дверима. Палiтурник i досi не мiг зрозумiти, що все це означае, але дружина його була здогадливiша: вона усмiхнулася Перегрiнусовi з сльозами на очах, а хлопчики стояли вiддалiк i мовчки поiдали очима кожен подарунок, який з’являвся з кошика, i часто, не втримавшись, голосно скрикували з радостi й подиву.

Нарештi Перегрiнус вдало роздiлив дарунки за вiком дiтей, засвiтив усi свiчки й вигукнув:

– Сюди, дiти, сюди! Ось дарунки, якi вам послав Христос!

Тодi хлопчики, якi не могли ще до кiнця збагнути, що все це належить iм, радiсно закричали й застрибали навколо столу.