Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Тiльки-но мати вiдсовувала свого стiльця, як вiн пiдводився з-за столу разом з гiстьми, якнайввiчливiше прощався з кожним i йшов до своеi самiтноi кiмнати, доручивши Алiнi роздати всю ту силу iжi, що так i лишалась неторканою, а також вино убогим iз навколишнiх вулиць; стара нянька, щира душа, сумлiнно виконувала доручення свого пана. Днi народження батька й матерi починалися з того, що Перегрiнус, як колись у дитинствi, рано-вранцi приносив до кiмнати, де сидiли батьки, гарний вiнок з квiток i проказував вивченi напам’ять вiршi.

В день своiх хрестин вiн, звичайно, не мiг сидiти за столом, бо недавно ще тiльки народився, тому Алiнi доводилося дбати про все самiй, тобто припрошувати гостей до чарки i взагалi бути господинею за столом; решта все вiдбувалося так, як i на iншi свята.

Та, крiм них, у Перегрiнуса був ще один особливо радiсний день у роцi чи, вiрнiше, радiсний вечiр, а саме – святвечiр; жодна iнша втiха не сповнювала таким тихим захватом його дитячу душу.

Вiн сам дбайливо закуповував барвистi свiчки на ялинку, iграшки, ласощi, все, що в дитинствi готували для нього батьки, а потiм святвечiр iшов своiм звичаем, як уже вiдомо ласкавому читачевi.

– Все-таки дуже менi прикро, – сказав Перегрiнус, ще трохи погравшись подарунками, – дуже менi прикро, що загубилися лови на оленiв i на диких свиней. І де тiльки вони могли дiтися? – Враз вiн помiтив серед подарункiв не вiдкриту що коробку й радiсно вигукнув: – Ага, ось вони! – Вiн швидко схопив коробку, гадаючи, що то i е лови, яких йому бракувало; але, вiдчинивши ii, побачив, що вона порожня, i злякано вiдсахнувся, неначе охоплений раптовим страхом.

 – Дивно, – тихо сказав вiн сам до себе, – дуже дивно! Що ж це за коробка? Менi здалося, наче звiдти на мене вискочило щось страшне й небезпечне, тiльки зiр мiй надто слабкий, щоб побачити його!

На його запитання Алiна вiдповiла, що знайшла коробку серед iграшок, але вiдчинити ii не змогла, хоч як силкувалася, а тому й вирiшила, що в нiй лежить щось особливе i пiддаеться вона тiльки вправнiй руцi ii пана.

– Дивно, – знов сказав Перегрiнус, – дуже дивно! А менi цi лови найбiльше подобались. Може, це якась погана прикмета? Але хто це на святвечiр пiддаеться таким похмурим думкам, та ще й коли для них немае нiяких пiдстав? Алiно, принеси кошика!

Алiна миттю принесла великого бiлого кошика, Перегрiнус обережно склав у нього iграшки, ласощi й свiчки, тодi взяв кошика пiд пахву, а рiздвяну ялинку на плече й вирушив у дорогу.