Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

 – Ага, зрадливий, пiдступний друже! Я таки знайшов тебе! Знайшов цiеi фатальноi хвилини! Ставай же, пробий цi груди або сам упадеш вiд моеi руки!

І Пепуш вихопив з кишенi два пiстолi, один тицьнув у руки Перегрiнусовi, а сам з другим став у позу й вигукнув:

– Стрiляй, боягузе!

Перегрiнус також став у позу, але заявив, що нiяка сила в свiтi не примусить його зробити таку страшну дурницю – стрiлятися з своiм единим приятелем, та ще й без видимоi на те причини. Принаймнi вiн нiзащо не поважиться перший на життя приятеля.

У вiдповiдь на це Пепуш дико зареготав, i тiеi ж митi куля вилетiла з його пiстоля i прострелила Перегрiнусовi капелюх. Перегрiнус, не пiдiймаючи капелюха, що впав додолу, мовчки дивився на приятеля. Пепуш на кiлька крокiв пiдступив до Перегрiнуса й глухо пробурмотiв:

– Стрiляй!

Тодi Перегрiнус швидко розрядив свого пiстоля в повiтря.

Георг Пепуш голосно зойкнув, як божевiльний, кинувся на груди Перегрiнусовi й жалiсливо, нестямно закричав:

– Вона помирае… помирае з кохання до тебе, нещасний… Поспiшай… рятуй ii… ти можеш ii врятувати! Врятуй ii для себе, а менi дай загинути в незмiрному розпачi!

І Пепуш помчав геть так прудко, що за хвилину Перегрiнус згубив уже його з очей.

В Перегрiнуса аж в грудях похололо. Вiн подумав, чи не сталося справдi з маленькою принцесою якогось страшного лиха, що його приятель дiйшов до такого божевiлля, i чимдуж поспiшив назад у мiсто.

Вдома стара Алiна, голосячи, сказала йому, що бiдолашна принцеса раптом тяжко занедужала i, мабуть, скоро помре.

Пригнiчений горем, Перегрiнус тихенько зайшов до кiмнати Сваммера, яку йому вiдчинила стара. Маленька красуня, блiда, непорушна, як мрець, лежала на канапi, i Перегрiнус аж тодi почув ii тихий подих, коли став навколiшки i схилився над нею. Тiльки-но Перегрiнус узяв холодну, як крига, руку хвороi, на ii блiдих устах заграла болiсна усмiшка, i вона прошепотiла:

– Це ти, мiй солодкий друже? Ти прийшов, щоб ще раз побачити ту, що так невимовно тебе кохае? Ох! Того вона й помирае, що не може дихати без тебе!

Перегрiнус, не тямлячи себе з тяжкого горя, почав запевняти красуню, що й вiн ii безмежно кохае i що вiн усiм на свiтi ладен пожертвувати для неi.

– Ти знаеш, – так звучали тi слова, – ти знаеш, мiй Перегрiнусе, як палко я тебе кохаю.