На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
📚 Читайте "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Це були радiснi для мене хвилини, а водночас i клопiтнi. Педант зроду, Гжицький не терпiв запiзнень. Коли хтось не приходив вчасно, вiн втрачав настрiй i покидав компанiю. Вiдчуваючи, що шагренева шкiра його життя невблаганно скорочуеться, а вiдiбрано в нього було цiлих двадцять лiт, вiн жадав побачити якнайбiльше, якнайповнiше насититися враженнями, i горе було тому, хто заперечував йому, що е кращi гори в свiтi, нiж Карпати, – коли ми бували в Карпатах; на Кубi вiн спiвав iншоi – невдоволено бурчав, коли хтось не захоплювався королiвською пальмою чи орхiдеями, а на бiдного Якова Стецюка привселюдно насварив, коли той, кваплячи його до автобуса, не дав надивитися на мiнiатюрного колiбрi, що довгим дзьобиком спивав нектар з троянд над Когiмарською затокою.
Володимира Зеноновича, який хворiв алергiею до фальшу й брехнi, легко було здурити, що ми незлобливо й робили: вiн нiколи не ображався, коли ми, молодi, добродушно забавлялися його наiвнiстю.
«Чого ти отруюеш себе тими цигарками, сину?» – запитав вiн якось одного жартуна-поета.
Не забуду, як у залi абстрактного мистецтва в гаванському Капiтолii вiн довго й терпляче розглядав живопис, намагаючись знайти сенс у гармонii кольорiв, все розпитував товаришiв, що вони бачать у тiй чи iншiй картинi, прислухався до чужоi думки, сумнiвався, проте категоричних висновкiв не робив.
У життi, як i в творчостi, ГЖицький був нiжний, людяний, проте я довго не знав, що вiн володiе справжнiм почуттям гумору. Одного разу менi було соромно i навiть страшно: Володимир Зенонович дiзнався, що я в компанiях наслiдую його голос, манери, жести.
«Тодi, синцю, – сказав вiн, – зробиш це при менi в Спiлцi на новорiчному вечорi».
Я виконав його просьбу i чекав суду.
«Не забудь це зробити тодi, як мене не стане», – мовив ГЖицький, коли я виконав «номер».
Я це й зробив на поминках по ньому, хай простить менi Господь.









