На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
📚 Читайте "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
А може, батько проситиме прощення в нього?
Перед моiми очима постала картина. Мене випустили з тюрми, я прийшов у Трач i застав Євгена ще дома. Вiн був одягнений у бушлат, з-пiд якого визирав кожух автомата.
«Я тебе не пускаю, – говорив батько ослаблим голосом. – Ти йдеш на певну смерть». – «Але ж не тiльки я один, весь народ бореться». – «Це безнадiйна боротьба». – «Але ж упродовж усiеi нашоi iсторii ми програвали в боротьбi. Чи ж це означае, що ми маемо назавжди перестати боротися?» – «Ти занапастиш нашу сiм’ю», – благав батько.
Євген поцiлував маму, кивнув менi рукою, ще зупинився на порозi.
«До побачення, татусю», – сказав.
«Я тебе проклинаю!» – забив батько головою об стiл.
«То чому, чому ви мене так виховували?!» – пролунала вiдповiдь.
І друга картина. Я йду зi школи i бачу, як центром мiста чотири енкаведисти ведуть арештованого. Крадькома придивляюся до нього: руки закладенi за спину, обличчя в синяках… Мати Божа, це ж Нусько! Я знову бiжу в Трач i кричу на порозi: «Сталося найстрашнiше!»
«Вбили?»
«Нi, спiймали…»
«Пропали ми всi», – тiльки й сказав батько.
Я осуджував Євгена аж до цiеi митi – найрадiснiшого траурного мiтингу для всiх народiв свiту. У цю хвилину великих надiй з приводу смертi тирана я подумав: «Слава вам, хлопцi, що не зганьбили нашу нацiю i довели народам усiеi землi, що не рабами есьмо.
Я запiзнився на похорон. Могила батька була ще свiжа, i мене дiймало дике бажання розгребти ii й востанне глянути… Мабуть, тому, що не бачив батька в останню хвилину, вiн i досi приходить до мене в снах, i я дивуюся увi снi: хто пустив брехливу чутку про його смерть? Ми завжди з ним розмовляемо – бо не договорили – у трацькiй хатi, а потiм вiн каже «менi пора» i вiддаляеться, немов пливе, до горизонту.









