На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
📚 Читайте "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Пiсля похорону Галана в унiверситетi запало тривожне й гнiтюче затишшя: голоснi суперечки у нашiй групi припинилися, зате студенти чiтко роздiлилися на два табори, бiльший з яких помимо своеi волi очолив я при пiдтримцi двох студентiв-фронтовикiв – Івана Денисюка та Сергiя Пушика, а менший – «Панчишин» при пiдтримцi Миколи Грицюти та Володимира Здоровеги.
Тодi-то я й почув тi погрозливi слова вiд «Панчишина».
Я чекав грому. Та не було поки що чутно навiть передгрозового рокоту, i я, як нiколи дотодi, гарячково працював у бiблiотеках, намагаючись у такий спосiб втекти вiд дiйсностi.
Менi це не вдалося: 13 грудня 1949 року вдарив грiм у саму мою макiвку.
Тож треба: того ж дня на перервi знайшла мене лаборантка з iноземноi кафедри й повiдомила, що пiсля третьоi пари чекае на мене в такiй-то аудиторii професор Михайло Рудницький.
Рудницький?! Сам Рудницький чекае на мене? Хто ж я такий, що на мене чекае сам професор Рудницький?
З останньоi пiвпари я вийшов з аудиторii i побiг на четвертий поверх.
«Ви iх писали?» – спитав.
«Так», – вiдказав я, мов на допитi.
«І ви вважаете, що це поезiя?»
«Не знаю, але…»
«То я мушу вам сказати, що iх нiхто не надрукуе. Чи, може, ви розраховували на iнше? Ви читали Бодлера, Верлена або Валерi? Не читали.
Професор передихнув, я весь напружився, мов пiдсудний пiд час оголошення вироку, i мовчав.
«У ваших поезiях, – продовжував Рудницький, – багато почуття i деяка технiчна вправнiсть. А життя не знаете. І тому вдаетеся до мiфологii й мiстики».
«Але ж Леся Украiнка…»
«Ого, не зовсiм скромна аналогiя!.. А ви вважаете, Лесю Украiнку всi розумiють? Ви перший не розумiете.









