На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Автор
Дата выхода
07 декабря 2016
🔍 Загляните за кулисы "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Видання «Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994» структурно складається з двох книг: «Благослови, душе моя, Господа!..» та «Мандрівки близькі і далекі». У них синтезовано жанри подорожнього нарису й політичного щоденника, а також активно осмислюються події минулого і сучасного України.
Перша книга щоденників охоплює кульмінаційний період боротьби за Українську державу. У ній міститься величезний пласт історичного матеріалу, що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
У другій книзі її структурним стрижнем є опис подорожей, здійснених автором упродовж життя. Ці подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені публіцистичним матеріалом, є підставою для медитацій, роздумів і узагальнень про долю України, український національний характер, боротьбу нашого народу за свою свободу, що завершилася створенням власної держави.
Щоденники є підсумком у доробку Р. Іваничука, містять його багаторічну працю документального відтворення епохи.
📚 Читайте "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Кажуть, «Панчишин» давно уже спокутував свiй грiх i нинi робить корисну для Украiни справу. Знаю про це. Я й не мстив йому нiколи: вiн спокiйно друкував своi статтi в журналi «Жовтень», i я нi разу на засiданнях редколегii не сказав проти нього й слова. Можливо, вiн i не знае, що його пiдручник з украiнськоi лiтератури для восьмого класу «пробивав» у сiмдесятих роках в Мiнiстерствi освiти УРСР через мого односельця професора Миколу Черпiнського не хто iнший, а я, забувши на мить про заподiянi менi кривди.
Та обходить мене одне: чому «Панчишин» не набереться цивiльноi вiдваги – не виступить у пресi, не скине iз себе тягаря таемницi, яка вже давно таемницею не е, чому прикривае своi колишнi грiхи нинiшньою корисною дiяльнiстю достоту так, як колись пiдлiстю прикривав перед радянськими хлiбодавцями свою участь в украiнському пiдпiллi? Чому не шукае Храму для покаяння?
…Я наближався до унiверситету, мов до святинi.
З фасаду величноi будiвлi дивилися, вiтаючи мене, знаменитi скульптури Регеля i пiдбадьорливо посмiхався мармуровий юнак з розгорнутою книгою в руцi. Із затамованим подихом я вiдчинив важку унiверситетську браму, пiднявся у вестибуль i – раптом отетерiв, i надii враз померкли: бiля дверей аулi, з обох бокiв, стояли два iдоли, iменами яких бiльшовицькi опричники проводили масовi арешти, вивозили людей у Сибiр, виморювали голодом селян; стояли вони у Храмi i нагадували «всяк сюди входящому» i менi, юному мрiйниковi, теж, що спасiння вiд них на цiй землi нема нiде, що альма-матер, колись недоторканна, може бути споганена ними, як i вся Украiна… Та був я – i таким залишився донинi – телячим оптимiстом, я вiдвернувся вiд iдолiв, i заспокоiв мене скульптурний портрет Франка мiж колонами вестибуля – я подався широким коридором у бiк кафедри украiнськоi лiтератури, вглядаючись в обличчя зустрiчних поважних мужiв, i в кожному з них вбачав майбутнього вчителя, i для кожного мав напоготовi свою незаплямовану душу.
Хтось швидко йшов позаду мене, i той «хтось» кликнув мене на ймення.









