Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994

Вiнграновський читав свого «Пророка» i кидав у обличчя пристосовникам: «Я рiк йому: „Брехав я людям, тож покарай тепер мене!“, „І мiй язик орденоносний згорiв, як лист, як вiск розтав!“» Іван Драч вибухнув, мов вулкан, своiм «Ножем у сонцi», сколихнув нашу безкрилiсть вiршем про наiвного Гаврила, який соромився крил, що виросли у нього на плечах, i безжально обрубував iх, а вони все росли й росли (Господи, чи виростуть вони у нашого Гаврила хоч тепер?), а закiнчив свiй виступ одою сивоголовому метровi iз чорним пiднебiнням, адресованому Любомировi Дмитерковi, якого в залi не було, – тож пiдвелися львiвськi сивоголовi метри на чолi з Антоном Шмигельським – косяк придворних письменникiв покинув актовий зал пiд злорадний регiт розбурханоi лiтературноi молодi.

То був знаменний час. Киiвськi «гастролери» вперше в радянськiй лiтературi заявили, що нове письменницьке поколiння полишило батожити свiй власний народ, вiдмовилося назавжди вiд плаксивого й нудного нацiонального мазохiзму й вирушило на штурм ворожоi фортецi.

Тож можна було сподiватися жорстокоi реакцii.

Опiкував й представляв гостей Дмитро Павличко. Павличко мав уже таке право: вiн перший виступив проти iснуючого порядку книжкою поезiй «Правда кличе», а особливо сонетом про Торквемаду, в якому висвiтлив iз темряви тюрму, готову постiйно зазивати до себе нових тюремщикiв; Павличко був тяжко поранений морально – його книжку порiзали, а вiн сам потрапив у неласку… Потiм вiн знайде стежку, якою вийде з поля бою: та стежка не буде надто гонорова, але поет врятуеться i ще напише «Поединок», «Ти зрiкся мови рiдноi», «У бiблiотецi Ленiна», i будуть цi та iншi знаменитi його твори читати смiливi декламатори на вечорах, i будуть у пошанi схилятися перед автором вдячнi читачi, та прийде час волi – i тi поетичнi його шедеври вiдсунуться набiк, i нiхто не захоче iх помiчати, як не помiчають двигунових поршнiв, що виконали свою службу, а на капотi машини залишиться видною iржа брехнi, i довго нею колотимуть водiевi очi, хоч та iржа не заважала машинi, в якiй водно оновлювався мотор, без упину рухатися вперед.