Маленькі жінки

Пiсля кiлькох невдалих спроб вона все ж вiдшукала iдальню, де знайшла старого мiстера Гардiнера, який вирiшив влаштувати собi невеликий перекус подалi вiд шумних гостей. Джо знiяковiло метнулася до столу, налила в чашку кави, яку одразу ж пролила собi на сукню, чим врiвноважила пляму вiд пропалу на спинi.

– Ну що ж я така незграбна! – вигукнула Джо, витираючи пляму вiд кави рукавичкою Мег.

– Дозвольте вам допомогти? – сказав доброзичливий голос. Джо озирнулася i побачила Лорi з чашкою кави в однiй руцi i тарiлкою з кулькою морозива в iншiй.

– Я хотiла вiднести каву Мег, бо вона, бiдолашна, дуже втомилася. Але хтось мене пiдштовхнув, i ось результат, – вiдповiла Джо, з сумом дивлячись на мокру пляму на спiдницi та забруднену рукавичку, яка стала тепер насиченого кавового вiдтiнку.

– Як прикро! А я якраз шукав вас, щоб запропонувати каву i морозиво. Тодi, може, вiднесемо це вашiй сестрi?

– О, дякую! Я вiдведу вас до неi. Вибачте, що не пропоную допомогти вам щось понести – боюся, як би знову щось не утнути.

Джо зайшла до кiмнати перша. Лорi дбайливо присунув до кушетки маленький столик, поставив каву i морозиво для Мег, а потiм ще принiс каву i порцiю морозива для Джо. Вiн поводився, як справжнiй джентльмен, тож навiть вимоглива Мег назвала його «гарним хлопчиком».

Вони iли цукерки, смiялися i грали у лiчилку разом з кiлькома iншими юними гостями, якi теж зазирнули до кiмнати вiдпочити. Мег навiть забула про бiль у нозi, i коли на порозi кiмнати з'явилася Ганна, вона рiзко схопилася з канапи привiтати ii, але тут же вхопилася за Джо, пискнувши вiд болю.

– Шшш! Анi слова! – прошепотiла Мег, побачивши тривогу в очах Ганни, а вголос додала, – Нiчого страшного. Просто трохи забила кiсточку, – i, кульгаючи, пiшла нагору за пальто.

Ганна бурчала, Мег схлипувала вiд болю. Джо зрозумiла, що так дiла не буде, i вирiшила взяти справу в своi руки. Вона тихенько спустилася вниз i запитала у слуги, який проходив повз, чи може вiн органiзувати iм екiпаж. Однак це виявився не слуга, а офiцiант, який гадки не мав, де знаходиться стоянка екiпажiв.

– Але ще так рано! Невже ви вже йдете? – здивувалася Джо, вiдчуваючи вдячнiсть i полегшення, але не наважуючись вiдразу прийняти пропозицiю юного джентельмена.

– Я завжди йду рано, чесно.