Маленькі жінки

Хлопчик сiв i став уважно розглядати своi туфлi, поки Джо щосили згадувала манiрнi слiвця Емi, щоб здаватися зараз максимально ввiчливою та невимушеною:

– Думаю, ми вже зустрiчалися ранiше з нагоди повернення Вами нашоi кицьки, вельмишановний мiстере Лоренс. Ви живете у маетку недалеко вiд нас.

– Так, я живу по сусiдству з вами. Вiн пiдняв голову i щиро розсмiявся – театральна манiрнiсть Джо здалася йому досить кумедною, коли вiн згадав, як вони весело базiкали про крикет, коли вiн принiс тодi iхню кiшку.

Джо трохи розслабилась, теж розсмiялася i сказала:

– Дякую за прекрасний подарунок на Рiздво, ми так добре провели час з сестрами.

– Це все мiй дiдусь.

– Але iдею пiдкинули йому ви, чи не так?

– Як себе почувае ваша чарiвна кiшка, мiс Марч? – запитав хлопчик з серйозним виглядом, але блиск його темних очей видавав iронiчнiсть запитання i Джо зрозумiла, що вiн насилу стримуе смiх.

– Чарiвно, дякую, мiстере Лоренс. Але я не мiс Марч, я всього лише Джо, – вiдповiла дiвчина з такою ж показною серйознiстю.

– А я не мiстер Лоренс, а просто Лорi.

– Лорi Лоренс – яке цiкаве iм'я!

– Взагалi, мене звуть Теодор, але менi не подобаеться це iм'я, тому що iншi хлопцi скорочують його до «Дора», тож я змусив iх називати мене Лорi.

– Я теж ненавиджу свое iм'я – воно звучить так сентиментально, немов я якась тендiтна ледi, яка непритомнiе з найменшого приводу! Я теж хочу, щоб усi називали мене Джо замiсть Джозефiна.

– Я iх побив.

– Ну, бити тiтоньку Марч я точно не буду, тож, думаю, доведеться терпiти, – i Джо смиренно зiтхнула.

– Хiба ви не любите танцювати, мiс Джо? – запитав Лорi, з явним задоволенням вимовляючи ii iм'я.

– Я обожнюю танцювати, але коли багато мiсця i всi веселяться.

– Інодi. Бачте, я багато рокiв прожив за кордоном i ще не до кiнця розiбрався, що тут до чого.

– За кордоном! Як цiкаво! – вигукнула Джо. – О, розкажiть менi про це! Я так люблю слухати про подорожi.