Маленькі жінки

Вiн знав мого батька багато рокiв i сьогоднi вдень надiслав менi листа, в якому висловив надiю, що я дозволю йому виказати своi дружнi почуття до моiх дiтей, тобто до вас, передавши трохи солодощiв на честь свята. Ну як тут вiдмовити? Тож насолоджуйтесь святковою вечерею, щоб компенсувати скромний снiданок з хлiба та молока.

– Мабуть, то онук пiдкинув йому цю чудову iдею, я майже впевнена, що так i е! Менi здаеться, вiн гарний хлопчина, шкода що ми з ним не знайомi. Вiн нiби й не проти з нами познайомитися, просто соромиться, а Мег така манiрна зануда, що не дозволила менi заговорити з ним, коли ми проходили повз нього на вулицi, – сказала Джо, але ii слова загубилися у дзвонi тарiлок, адже гостi вже розбирали солодощi та охали вiд захоплення.

– Ви говорите про людей, якi живуть у великому будинку по сусiдству, чи не так? – запитала одна з гостей. – Моя мати знае старого Лоренса, але каже, що вiн занадто зарозумiлий i уникае спiлкування зi своiми сусiдами. Вiн тримае свого онука пiд замком, виходити йому можна лише для вiдвiдування урокiв з верховоi iзди, i то, у супроводi вчителя.

Бiдний хлопчик цiлими днями сидить у чотирьох стiнах i чахне над пiдручниками. Ми навiть запрошували його в гостi, але вiн так жодного разу i не прийшов. Мама каже, що в цiлому вiн дуже милий, але нiколи не розмовляе з нами, я маю на увазi з дiвчатами.

– Одного разу наша кiшка втекла, i вiн принiс ii нам. Ми навiть поговорили з ним трохи через огорожу, ну, там про крикет i таке iнше, а потiм вiн побачив, що наближаеться Мег i втiк з переляку.

Але я все-таки хотiла б з ним потоваришувати, впевнена, що вдома вiн помирае вiд нудьги i буде радий поспiлкуватися з кимось, – рiшуче сказала Джо.

– Що ж, вiн милий i вихований хлопчик, такий собi юний джентльмен. Я зовсiм не заперечую, щоб ви при нагодi з ним познайомилися. До речi, квiти для вас принiс саме вiн, i менi, напевно, все ж слiд було запросити його залишитися на вечерю, особливо з огляду на те, як вiн прислухався до вашого реготу нагорi.

Вiн виглядав таким задумливим i навiть трохи сумним, коли йшов. Впевнена, що йому дуже не вистачае спiлкування з однолiтками».

– Ах, шкода, що вiн не побачив нашу виставу! – засмiялася Джо, дивлячись на своi чоботи. – Обов'язково запросимо його на наш наступний спектакль. Можливо, ми навiть залучимо його до пiдготовки. Хiба це не було б чудово?

– Менi ще нiколи не дарували такий прекрасний букет! Як же красиво! – милувалася своiм букетом Мег.