Маленькі жінки

У кожного з нас е своя ноша, попереду на нас чекае довга життева подорож, а прагнення до добра i щастя – це наш сувiй, який вказуе вiрний шлях, допомагае долати труднощi та виправляти помилки, щоб в результатi знайти мiсце, яке буде для нас справжнiм раем. А тепер, моi маленькi паломники, як ви дивитеся на те, щоб почати свою подорож знову, але вже не в грi, а насправдi, у реальному життi, та перевiрити, як далеко ви зможете просунутися, перш нiж ваш батько повернеться додому.

– Що, правда, мамо? Так, де там нашi торбинки? – запитала Емi, яка в силу свого вiку iнодi сприймала речi занадто буквально.

– Кожна з вас щойно зiзналася, в чому полягае ii ноша, ii торбинки, так би мовити. Окрiм Бет. Невже тебе, доню, нiчого не обтяжуе? – запитала мати.

– Чому ж? Обтяжуе. Посуд i ганчiрки. Я заздрю дiвчатам, якi мають можливiсть грати на красивих роялях. А ще я боюся людей i не довiряю iм.

Ноша Бет здалася всiм дуже кумедною, але нiхто не засмiявся, бо всi знали, що це сильно образило б ii почуття.

– А давайте дiйсно спробуемо пограти в паломникiв, – задумливо сказала Мег. – Це всього лише iнша назва для нашого намiру стати кращими. А ця гра може нам допомогти, адже бути гарною людиною – це дiйсно важка праця, i дуже часто ми забуваемо про своi обiцянки i сходимо з правильного шляху.

– Сьогоднi ми були в Болотi Зневiри, а потiм прийшла Мама i витягла нас, як Допомога в книзi. Нам потрiбен сувiй iз вказiвками, як у Християнина. Тiльки де нам його роздобути? – запитала Джо, захоплена iдеею, яка надала трохи романтики i духу пригод, здавалося б, нудному завданню з виконання свого обов'язку.

– Зазирнiть пiд подушки в рiздвяний ранок, i ви знайдете свiй сувiй-путiвник, – вiдповiла мiсiс Марч.

Дiвчатка обговорювали чесноти та випробування, якi на них чекатимуть у майбутньому, поки стара служниця Ганна прибирала посуд зi столу. Потiм сестри дiстали чотири маленькi кошики з приладдям для рукодiлля, i в руках у них заблищали голки – iм треба було пошити простирадло для тiтоньки Марч.

Всi четверо вважали шиття вельми нудним заняттям, але сьогоднi нiхто не бурчав i не жалiвся. Джо запропонувала позначити чотири довгих шви назвами чотирьох континентiв – Європа, Азiя, Африка та Америка. Таким чином, кожнiй iз сестер дiстався свiй континент. Це зробило процес шиття бiльш цiкавим, i в мiру того, як кожна прокладала голкою шлях через свою частину свiту, вони обговорювали рiзнi краiни своiх територiй.