Професор Вільчур

Вiн говорив щось iще, але вона вже не чула цього, повнiстю охоплена думкою, що вiн виiде, назавжди виiде, що вона не зможе бачити його щодня, допомагати йому, наглядати за ним, пiклуватися про його справи, його здоров’я. Їй стало гiрко вiд усвiдомлення того, що вiн вирiшив поiхати i навiть не подумав, який удар це буде для неi. І йому навiть не прийшло в голову, скiльки вона страждатиме вiд такого його кроку. Вiн не подумав про неi, не взяв ii до уваги. Ось i зараз вiн, схоже, не помiчав ii. Вiльчур швидким кроком по дiагоналi перейшов кiмнату i сказав:

– Я припустився шаленоi помилки, що взагалi звiдтам поiхав.

Бо й для чого, навiщо, якщо менi там було так добре. Там мое мiсце, там вiдпочину вiд цього мiста, там знайду довiру й прихильнiсть. Ось так. У цьому полягае щастя, а якщо не щастя, то у будь-якому разi почуття задоволення, вiдчуття корисностi. Це просто виходить на одне.

Професор говорив про них, говорив про себе, проте жодним словом не згадав про неi. Однак Люцiя не вiдносила себе до тих жiнок, якi легко здаються.

Десь у пiдсвiдомостi раптом народилося рiшення. Наступноi митi ця думка знайшла вiдображення у ii словах:

– Я поiду з вами, пане професоре.

Спочатку вiн не зрозумiв.

– Як ви кажете?

Люцiя чiтко повторила:

– Я кажу, що поiду з вами.

– Це iдеально, – зрадiв вiн. – Але я б бiльше хотiв, щоб ви просто приiхали до мене в гостi, коли я оселюся там i все влаштуеться. Ха, я вам там все покажу. Ви побачите, як там красиво i приемно…

– Нi, пане професоре, – перебила Люцiя його.

 – Я хочу iхати з вами. Їхати i залишитися з вами там.

Вiльчур з недовiрою глянув на неi.

– Що за жарти?

– Нiякi не жарти. Я поiду з вами.

– Яка недоречна думка!

– Чому недоречна?

– Ну, як же ви у такому вiцi на глуху провiнцiю? Нi, навiть нема про що говорити.

– А я все одно поiду, – стояла на своему Люцiя.

Вiльчур зупинився перед нею.

– Чи можу я знати, чому? Чому ви маете туди iхати?

– Допомагатиму вам.

– Але менi не потрiбна нiяка допомога.

– Ви говорите неправду. Пiд час кожноi операцii потрiбна допомога.

Вiльчур обурився.

– Для цього не потрiбна допомога лiкаря. Просто будь-який сiльський хлопець чи баба допоможуть.

– Не можу повiрити, аби хтось незнайомий з медициною мiг бути кориснiшим, нiж квалiфiкований лiкар. А крiм того, ви самi сказали, що там буде великий наплив хворих, що вам часто доводилося доручати робити перев’язки комусь неквалiфiкованому. Я знаю, що можу бути вам користною.