Професор Вільчур

Це все правда. Але, власне, такий мiй стан мае причину, едину причину, яка полягае у цьому жорстокому наклепi та пiдривних дiях, якi ведуть моi вороги. Я розумiю, що вас як представника товариства, якому належить клiнiка, навряд чи хвилюе, чому впали цiнностi керiвника закладу. Для вас важливий результат, об’ективний факт: вони зменшилися. Отже, тому я власне зараз не можу скористатися з вашоi чемностi й прийняти рiшення, яке ви хотiли залишити для мене. І прошу вас, будь ласка, не обтяжуйте мене вирiшенням цього питання.

– І все ж, дозвольте, пане професоре, наполягти на своему. Я повторюю, що цiлком довiряю вашiй об’ективностi i знаю, що ваше рiшення буде тiльки едино вiрним.

Вiльчур замислився. Довго мовчав i нарештi вiдповiв:

– Добре, пане голово. Будь ласка, дайте менi кiлька днiв. Я подумаю над цим, а оскiльки обвинувачення проти мене були у письмовiй формi, я також хочу вiдповiсти на них письмово. Повiрте, я ще не маю жодного рiшення. Мушу всю цю справу обдумати, мушу грунтовно вивчити ситуацiю, менi потрiбно перевiрити, чи пiсля усунення незадоволених у мене буде достатньо персоналу для функцiонування клiнiки.

Пане голово, ви не згадали менi, скiльки пiдлеглих пiдписали цю доповiдну записку, але, знаючи iх усiх вiдносно добре, я можу запевнити вас, що серед них, безумовно, бiльшiсть тих, хто з такою ж пристрастю буде захищати мене, як тi, що виступили проти мене.

Голова пiдвiвся.

– І я в цьому переконаний. Я залишаю вам цю копiю доповiдноi записки i чекатиму вашоi вiдповiдi.

Ще раз щиро запевняю вас, дорогий професоре, у моiй повазi та найбiльшiй дружбi.

Пiсля того як Тухвич вийшов, Вiльчур довго роздумував. Червона лампочка над дверима його кабiнету не згасала, i раз у раз рiзнi люди, якi хотiли бачити його, даремно заглядали до приймальнi.

На двох аркушах паперу Вiльчур виписував iмена тих лiкарiв, якi б прийняли той чи iнший бiк. На початку першого фiгурував професор Добранецький, на початку другого – доктор Кольський. Цей гiпотетичний опис показав, що Вiльчур може розраховувати на лояльнiсть бiльшостi персоналу.

Вiн вирiшив негайно взятися за справу i по черзi провести з кожним розмову. Першим запросив доктора Кольського.

Вiн привiтав його без слова, вказав на мiсце i, вручивши йому пам’ятку, сказав:

– Кiлька колег просто написали власне таку мотивацiю з вимогою, щоб я вiдiйшов вiд керiвництва клiнiки. Можливо, ви будете ласкавi прочитати це.

Кольський трохи почервонiв i занурився в читання.