Професор Вільчур

Просиш натхнення, а приносять яечню iз чотирьох яець на салi. Bo?te ? surprises[37 - Шкатулка з несподiванкою (фр.).]. Чаша омани долi. Suprise-party[38 - Вечiрка з сюрпризом (англ.).]з Провидiнням. Отже, про що йдеться, mia bella[39 - Моя красуне (iт.).]?

– Я б хотiла попросити пана професора до телефону, – сказала перестрашена Люцiя.

– Нездiйсненно, – безапеляцiйно сказав хрипкий голос. – Неможливо з трьох причин. Primo, професор не у Варшавi. Secundo, не далi, як годину тому я зумiв переконати його i вiн признав мою рацiю, що розмови з жiнками – марна трата часу.

А tertio, навiть якби вiн зараз був у Варшавi i якби вiн хотiв втратити чверть години на розмову з тобою, вiн все одно б не мiг цього зробити, бо лежить тут пiд одним зi столiв, не виявляючи анi найменшого бажання повернути свiдомiсть. Addio, signora[40 - Прощавайте, сеньоро (iт.).], good-bye[41 - До побачення (англ.).]. Vale et me ama[42 - Будь здорова i люби мене (лат.).]!

І сказаши це, вiн поклав слухавку.

Роздiл VI

Секретар голови Тухвича доповiв:

– Пан професор Вiльчур сьогоднi повернувся з вiдпустки i готовий прийняти вас навiть негайно.

Вiн запитав, чи у вас все в порядку. Я сказав, що так.

Тухвич кивнув.

– Добре. Дякую. Прошу розпорядитися, щоб шофер пiд’iжджав.

За десять хвилин вiн вже був у клiнiцi. Його тут же запросили до кабiнету професора Вiльчура, який пiдвiвся, щоб привiтати гостя.

– Я приймаю вас як гостя чи як пацiента, або як шефа? – запитав вiн з посмiшкою.

Голова Тухвич тепло i довго тиснув професоровi руку.

– Слава Богу, на здоров’я не скаржусь. З паном професором я б хотiв трохи поговорити про справи.

– До ваших послуг, – кивнув Вiльчур, вказуючи гостевi на фотель.

Тухвич зручно розсiвся i, набиваючи люльку, сказав:

– Ви дуже коротко вiдпочивали, дорогий професоре. Виглядаете, зроблю вам еврейський комплiмент, не особливо.

Дiйсно, вiдпустка не сприяла покращенню стану здоров’я Вiльчура, i це було видно по ньому.

– Робота – це моя стихiя, – сказав вiн серйозно.

 – Нiщо так не втомлюе, як бездiяльнiсть.

– Я дещо знаю про це, – зiзнався Тухвич. – Це переходить у плоть i кров. Це стае залежнiстю, небезпечною залежнiстю. Я знайомий iз цим. Здаеться, ми з вами одного вiку, а я й досi не маю бажання кинути роботу, хоч i здогадуюсь, що, як i в мене, так i у вас, пане професоре, молодшi й амбiтнi хотiли б зiштовхнути керiвника, щоб зайняти його мiсце.

Професор Вiльчур нахмурив брови.