Професор Вільчур

Коли Кольський увiйшов, Люцiя сидiла за письмовим столом i плакала:

– Який огидний, який бридкий свiт…

Кольський обережно взяв ii за кiнчики пальцiв i переконливо сказав:

– Вiн завжди був таким. Боротьба за iснування – це не дитяча забава чи товариська гра, а вiйна, постiйна вiйна, в якiй i зуби, й кiгтi е такою ж гарною зброею, як i слова. Це важко усвiддомлювати. Проте так, очевидь, мае бути. Ну, заспокойтесь, панно Люцiе, заспокойтесь.

Роздiл IV

Голова Тухвич задумливо постукував олiвцем по стосику тонких аркушiв, надрукованих на машинцi.

– Я читав вашу доповiдну записку, пане професоре, – сказав вiн, не пiдносячи очей на Добранецького, який сидiв з iншого боку письмового стола, – я прочитав i мушу сказати, що ви ставите мене у надзвичайно неприемне становище. Звичайно, я мушу погодитися з деякими вашими аргументами, але i з точки зору юридичноi, i з точки зору особистоi я тут нiчого не можу зробити.

Добранецький зарухався на своему стiльцi:

– Пробачте, але я нiчого не зрозумiв.

На обличчi Тухвича намалювалося нетерпiння:

– Бачите, пане професоре, я не розумiюсь на тих ваших лiкарських справах. Я фiнансист, i тут я знаю своi обов’язки. Отже, професор Вiльчур поступив з нами надзвичайно fair[17 - Чесно, порядно (англ.).]. Вiн вчинив як джентльмен. Звiсно, вiн мiг не брати на себе провину, мiг у всьому звинуватити терапевтку, яка не оглянула Доната. Ясна рiч, що у такому разi я мав би право домагатися вiд власника клiнiки спiввiдповiдальностi i суд обов’язково це б визнав.

Однак я сумнiваюся, що ми тодi б змогли повернути всю цю суму, а справа тривала б роками. Це по-перше. Я зобов’язаний йому якщо не вдячнiстю, то, щонайменше, ставленням до нього такожfair…

– Але, мабуть, не цiною життя наступних пацiентiв, – саркастично продовжив Добранецький.

– Звичайно. Якщо це так, як ви говорите i як ви тут написали, я визнаю, що професор Вiльчур повинен вiдiйти. Але я не можу примусити його до цього.

Я уклав з ним угоду, на пiдставi якоi вiн залишиться керiвником клiнiки, скiльки захоче. По-друге. Є також третiй пункт. Бачите, пане, я безмежно вдячний Вiльчуру. Вiн багато рокiв лiкував мою матiр, свого часу врятував iй життя.

У кабiнетi запанувала тиша. Голова повiльно запалив люльку.

– З усiх цих аргументiв, – сказав Добранецький, – единим важливим аргументом е ваша угода з Вiльчуром. Але й тут я знаходжу вихiд.