Цент на двох

Вiд пахощiв iй ставало погано, а помилкова та нерiвна нота одного з тенорiв хору, дратувала вухо, мов скрипiння грифелю олiвця. Вона поворушилася, пiдняла руку до волосся, торкнулася чола, i виявила, що воно вологе вiд поту.

«Тут спекотно, до чорта спекотно».

Знову вона придушила слабкий смiх, а потiм в одну мить тягар ii серця раптом перетворився на холодний страх… Все навкруги було хитким. Чому нiхто цього не бачив? Зi свiчкою на вiвтарi щось вiдбувалося. З неi щось виходило, набуваючи обрисiв i форми над нею.

Вона спробувала боротися зi своею нестримною панiкою, умовляла себе, що це насправдi гнiт. Якщо гнiт не прямий, свiчки iнколи виробляють щось подiбне, але ж не настiльки! З незрiвнянною швидкiстю в нiй збиралася якась сила – величезна, всепоглинальна сила, що виходила з усякого почуття, з кожного куточку ii мозку; коли вона рiзко пiднялася, то вiдчула всерединi себе величезну жахливу вiдразу.

Вона притисла руки до свого тiла, вiдсахнувшись вiд Кiта та Джарвiса.

«Щось з цiею свiчкою… – вона нахилилася вперед, i в наступну мить вiдчула, що зараз кинеться вперед до неi.

«Ох!»

Несподiвано вона вiдчула вiльний простiр бiля себе, i щось пiдказало iй, що Джарвiс видихнув i раптово присiв… потiм i вона стала на колiна… І, коли палаюча свiтлом монстрацiя повiльно покинула в руках священика вiвтар, вона вiдчула у вухах величний зростальний гуркiт. Звук дзвонiв був схожий на удари молотом… а потiм, у мить, яка здавалася вiчною, крiзь ii серце прокотився потужний потiк, i в ньому почулися нiби крик та ритмiчне биття, схоже на шум морського прибою…

Вона звала, i iй здавалося, нiби вона кличе Кiта, а ii губи вимовляли беззвучнi слова: «Кiте! О, Боже мiй! Кiте!».

Раптом вона вiдчула нову присутнiсть прямо перед нею чогось зовнiшнього, наповненого i вираженого теплим червоним вiдблиском. І вона зрозумiла, що це був вiтраж святого Франциска Ксав’е. Їi розум ухопився за це, остаточно вчепився в нього, i вона вiдчула, що знову, без кiнця, безсило кличе Кiта: «Кiте… Кiте!».

Потiм посеред великоi тишi почувся голос:

– Нехай буде благословенний Бог!

Поступово наростальним гулом пролунав вiдгук, який важко прокотився по каплицi:

– Нехай буде благословенний Бог!

Цi слова миттево заспiвали в ii серцi; солодкi пахощi таемничо розповсюдились у повiтрi, а свiчка на вiвтарi згасла.

– Нехай буде Благословенне Його Святе Ім’я.

– Нехай буде Благословенне Його Святе Ім’я.