Визволення. Роман мілин

Ходив iз незалежним виглядом, розмахуючи руками, як людина, що вирушила на п’ятнадцятимильну прогулянку в широкий степ; проте на дванадцятому кроцi вiн мусив круто повернутись i йти назад до гакаборта[6 - Гакаборт – кормова частина.].

Шоу, засунувши руки за пасок, спершись лiктями на поруччя, здавалось, уважно вдивлявся в палубу. Справдi ж, вiн бачив перед собою маленький будиночок iз садочком, непомiтний, у заплутаних вулицях схiдноi прибережноi частини Лондона. Його трохи непокоiло, що вiн ще й досi не познайомився (так, досi!) зi своiм сином, якому тепер минуло вже вiсiмнадцять мiсяцiв.

Тому й линув вiн тепер думкою в похмуру атмосферу свого дому. Та недовго мрiяв, за хвилину знову перенiсся на бриг, «на мiсце», як вiн сам висловлювався. Шоу пишався, що завжди був «на мiсцi».

Поводився вiн iз матросами грубо й гаркав, розмовляючи з ними. До своiх капiтанiв завжди ставився з повагою й стримано (так вiн думав), а насправдi вороже, бо, здавалося йому, мало хто з них був «на мiсцi». В Лiнгарда вiн недавно.

Капiтан пiдхопив його на мадраському рейдi з англiйського корабля, що його вiн мусив покинути пiсля сварки з хазяiном. Шоу хвалив Лiнгарда, хоч i казав, що той, як i всi iншi люди, мав багато дурниць у головi, тобто бачив усе «догори дригом».

Шоу був чоловiк, яких багато: звичайнiсiнький для всiх, крiм самого себе, вартий тiльки як старший помiчник i як едина, крiм капiтана, бiла людина на суднi. Вiн уважав себе вищим за матросiв-малайцiв i поводився з ними з чванькуватою ласкавiстю, хоч i думав, що в скрутну хвилину цi хлопцi напевне будуть не «на мiсцi».

Шоу швидко, як тiльки можна в думках, повернувся зi своеi уявноi мандрiвки додому. Вiн одхилився вiд поруччя й, пройшовши вперед, спинився на кормi, оглядаючи лiвий борт. Лiнгард став на своему боцi, неуважно дивлячись перед себе. На шкафутi[7 - Шкафут – середня частина палуби, попiд бортами.], межи багрiв, прив’язаних по обидва боки гратчастого люка, вiн побачив купку людей. Вони сидiли накарячках, навколо дерев’яноi миски з верхом накладеноi рижом.

Темнолицi, нiжноокi, мовчазнi люди дружно уминали страву, але пристойно й стримано.

Тiльки один чи два носили саронги[8 - Саронг – шмат матерii, що прикривае тiло вiд клубiв до колiн.], iншi ж, наслiдуючи принаймнi на морi, негiдному звичаевi европейцiв, носили штани. Двое сидiли на баграх. Один – схожий на дитину, зi свiтло-жовтим обличчям, з чудною посмiшкою на вустах, з пучками рiвного волосся, пофарбованого пiд колiр червоного дерева.