Визволення. Роман мілин

Була мiсячна нiч, i на землi нiщо не ворушилося, хiба що тiнi хмар у височинi. Лiнгард скинув бриль i вдихнув тепле повiтря.

Раптом Йоргенсон обережно промовив:

– Новий раджа Тулла курить опiум i часом iз ним небезпечно й говорити. Дехто зi значних людей у Ваджо незадоволенi.

– Чудово! Добре! – захоплено прошепотiв Лiнгард. – Як же ви довiдались про це? – поцiкавився вiн.

Йоргенсон показав на безлiч прау i сампанiв[44 - Сампан – великий малайський човен.], що збились докупи у каналi, вкритi циновками й залитi мiсячним сяйвом.

– Там! – сказав Йоргенсон. Вони йшли далi, а iхнi тiнi, в брилях i одежi, важко падали на химерно окресленi судна, у яких доля носить мiлкими морями темношкiрих людей. – Там! Я сиджу з вами, говорю з ними, приходжу й вiдходжу, коли захочу. Вони знають мене давно – вже тридцять п’ять рокiв. Дехто з них дае менi тарiлку рижу й шматок риби. Це й усе, що за своi тридцять п’ять рокiв я одержую вiд них.

Вiн трохи помовчав.

– Я був такий самий, як ви, – додав вiн, поклавши свою руку на Лiнгардову, а далi прошепотiв: – Чи вас дуже забрала ця справа?

– До останнього цента, – спокiйно сказав Лiнгард, дивлячись поперед себе.

Блиск рейду зник, i щогли заякорених кораблiв потонули в тiнях хмар.

– Киньте це! – прошепотiв Йоргенсон.

– Я мушу, – мовив Лiнгард i тихо спинився.

– Киньте!

– Нiколи нiчого не кидав за все свое життя.

– Киньте!

– Присягаюся Богом, не кину! – крикнув Лiнгард, тупнувши ногою.

Помовчали.

– Я був такий самий, як ви, – промовив Йоргенсон. – Тридцять п’ять рокiв… Нiчого нiколи не кидав. Те, що ви хочете зробити, тiльки дитяча забавка проти того, що я витворяв, зрозумiйте це, ви, сильна людино, капiтане Лiнгард з «Блискавки»… Якби ви бачили «Дику Троянду»… – додав вiн раптом тремтливим голосом.

Лiнгард перехилився через бильця дамби. Йоргенсон став ближче до його.

– Я пiдпалив ii своiми власними руками! – сказав старий тихим голосом, немов признаючись у чомусь потворному.

– Бiдолашний, – прошепотiв Лiнгард, глибоко зворушений трагiчнiстю вчинку, – мабуть, далi нiкуди було йти?

– Я не хотiв, щоб вона гнила й розвалювалась у якомусь голландському порту, – похмуро мовив Йоргенсон. – Чи ви чули коли про Доусона?

– Щось таке чув… але забув… – пробурмотiв Лiнгард, i його кинуло в холод вiд одноi думки, що бриг його теж мiг би розвалюватись i гнити у якомусь голландському порту.