Визволення. Роман мілин

– Ми повиннi припинити цю забаву, мiстере Шоу, – урочисто мовив Лiнгард.

– Так, сер. Яку забаву? – спитав Шоу, здивовано озираючись.

– Це дим, – нетерпляче сказав Лiнгард. – Це – гасло.

– Звичайно, сер… хоч я не уявляю, як це зробити. Дим, здаеться, далеко на землi. До чого тут гасло, сер?

– Не нам воно, – мовив Лiнгард люто. – Накажiть, Шоу, матросам набити холостим зарядом гармату на баку. Звелiть добре забити пиж i змастити ствол. Треба зробити так, щоб вийшло голоснiше. Коли старий Йоргенсон почуе вибух, то вогнище зникне перш, нiж ви двiчi обкрутитесь… Одну хвилинку, мiстере Картер.

Коли бриг спинився, яхтовий човен одразу пiдiйшов до нього, i Картер ждав Лiнгарда, щоб вiдвезти його на яхту. Лiнгард i Шоу пiшли до сходнiв. Шоу плентався за своiм командиром в очiкуваннi останнiх наказiв.

– Спустiть усi човни на воду, мiстере Шоу, – наказав Лiнгард, перекинувши ногу через поруччя, – i поставте чотирифунтовий фальконет на носi баркаса. Приготуйте гармати, та поки що не викочуйте iх.

Тримайте марсель i клiвер напоготовi, може, менi швидко треба буде рушати. Тепер, мiстере Картер, я можу iхати з вами. – Одштовхнiться, хлопцi, – сказав Картер, як тiльки вони умостились у човнi.

– Одштовхнiться й востанне наляжте на весла, бо незабаром уже вiдпочиватимете.

Матроси, бурмочучи, налягли на весла. Їхнi обличчя витяглися, посiрiли й були вкритi засохлою морською сiллю. Хлопцi мали вигляд знесилених людей, що багато витерпiли.

В Картера теж обважнiли й напухли вiки. Коли вони проiхали бригову прову, Лiнгард спитав:

– А чи досить води бiля вашого судна?

– Досить. Од восьми до дванадцяти футiв, – хрипко вiдповiв Картер. – Скажiть, капiтане, де ж вашi розбишаки? Адже це море таке вiдлюдне, як церква в будень.

Гучний пострiл, що пролунав iз бриговоi восьмифунтiвки, майже над iхнiми головами, перебив його. Клубок бiлого диму помалу розтанув i зачепився за фок-рею. Напiвобернувшись, Лiнгард дивився на дим на березi, а Картер мовчав, сонно дивлячись на яхту, до якоi вони наближалися.

Лiнгард так пильно стежив за димом, що майже забув, де вiн, аж доки Картер не подав команду: «Годi!»

Вони були вже в затiнку яхти й пливли вздовж неi до сходнiв. Господар брига, глянувши вгору, побачив обличчя джентльмена з довгими бакенбардами й виголеним пiдборiддям. Вiн пильно дивився на Лiнгарда в монокль, перехилившись через борт.