Надходить та година

Коли споглядала на себе у дзеркало в повний зрiст, iй здавалося, що вона виглядае цiлком непогано як на своi сорок два, ну, сорок три… ну… Вона замовила таксi до «Гаррi» трохи ранiше першоi години, а коли назвала iм’я Сайруса Д. Гранта III консьержу, ii вiдразу ж провели до приватного кабiнету на другому поверсi.

– Ласкаво просимо, люба, – привiтався Бофi, заходячи до кiмнати.

Вiн швидко вiдвiв ii убiк i прошепотiв:

– Знаю, що Сайрус просто помирае вiд бажання зустрiтися з тобою. Я вже йому сказав, що ти належиш до королiвськоi родини.

– Я далека небога королеви-матерi, з якою зустрiчалася лише на офiцiйних заходах, правда, мiй батько час вiд часу грае з нею у бридж, коли вона навiдуеться до замку Глемiс.

– А я йому сказав, що ти пила чай з королевою лише минулого тижня.

– У Букiнгемi чи у Вiндзорi? – поцiкавилася Вiрджинiя, приеднуючись до гри.

– У Белморалi. Вiн набагато ексклюзивнiший, – Бофi вхопив ще один келих шампанського в офiцiанта, який проходив повз нього.

Вiрджинiя зробила вигляд, що не помiчае почесного гостя, якого оточували шанувальники, й розмiрковувала над тим, чи прислухалися б вони до кожного його слова, якби вiн не був двадцять восьмим найзаможнiшим чоловiком Америки. Сайрус був не вищий за п’ять футiв i п’ять дюймiв i, на жаль, нiчим не нагадував Герi Купера, щоб компенсувати свiй низький зрiст. На ньому був червоно-бiлий картатий пiджак, синi джинси, блiдо-блакитна шовкова сорочка та шкiряна краватка-мотузок. Його черевики на високих пiдборах робили його майже таким же високим, як Вiрджинiя.

– Сайрусе, чи можу я тебе познайомити зi своею любою подругою, ледi Вiрджинiею Фенвiк?

– Приемно познайомитися, мiледi, – вклонився Сайрус.

– Будь ласка, називайте мене Вiрджинiя, так роблять усi моi друзi.

– Дякую, Джiнi. Можете називати мене Сайрус, мене всi так називають.

Вiрджинiя промовчала. Бофi заплескав у долонi, а коли привернув увагу присутнiх, заявив:

– Я впевнений, що всi вже хочуть обiдати.

– Я також упевнений, – сказав Сайрус i покинув дам, якi прислухалися до кожного його слова.

Вiрджинiя була в захватi вiд того, що опинилася у крiслi праворуч вiд почесного гостя.

– Як довго ви плануете залишатися в Англii? – наважилася вона.

– Лише кiлька тижнiв. Я тут для того, що ви називаете сезоном, тож поiду до Вiмблдону, Генлi та, що найголовнiше, до Роял-Ескота.