Надходить та година

Чоловiк, iз котрим вiн iще нiколи не зустрiчався, але якого впiзнав по свiтлинi в ранковiй «Нью-Йорк таймс», пiдвiвся з-за столу й простягнув гостю руку.

– Рекс Малберрi. Радий нарештi познайомитися, Гаррi.

– Доброго ранку, пане Малберрi, – привiтався Гаррi. – У мене призначена зустрiч iз моiм видавцем Аароном Гiнзбургом.

– Боюся, що Аарон тут бiльше не працюе, – сказав Малберрi. – Я директор новоi компанii, i правлiння вирiшило, що настав час внести у «Вiкiнг» радикальнi змiни. Але запевняю, що дуже шаную вашу працю.

– Отже, ви шанувальник Вiльяма Ворвiка? – запитав Гаррi.

– Авжеж, я шанувальник Вiльяма. Сiдайте. – Гаррi неохоче сiв навпроти нового голови. – Я саме переглядав ваш останнiй контракт, який, я впевнений, ви визнаете щедрiшим за звичними видавничими стандартами.

– Я публiкувався лише у «Вiкiнгу», тому не маю з чим порiвнювати.

– І, звiсно, ми виконаемо останнiй контракт Аарона щодо серii про Вiльяма Ворвiка, а також контракт на «Дядька Джо».

Гаррi спробував уявити, що зробив би Себастьян за таких обставин, позаяк контракт на «Дядька Джо», який пiсля довгих вмовлянь пiдписала Олена Бабакова, лежав у внутрiшнiй кишенi його пiджака.

– Аарон погодився пiдготувати новий контракт на три книжки, який я мав намiр пiдписати з ним сьогоднi, – сказав вiн, тягнучи час.

– Так, вiн у мене, – пiдтвердив Малберрi. – Буде кiлька незначних коригувань, жодне з яких не мае iстотного значення, – додав вiн i пiдсунув контракт через стiл.

Гаррi перегорнув останню сторiнку, щоб знайти пiдпис Рекса Малберрi на пунктирнiй лiнii.

Вiн дiстав авторучку – подарунок вiд Аарона – вiдгвинтив ковпачок i поглянув на слова «Вiд iменi автора». І завагався, перш нiж сказати перше, що спало йому на думку:

– Менi потрiбно в туалет. Я приiхав просто з Центрального вокзалу, позаяк не хотiв запiзнитися.

Малберрi удавано посмiхнувся, коли Гаррi поклав елегантний «паркер» на стiл бiля контракту.

– Я ненадовго, – додав Гаррi, пiдвiвся i невимушено вийшов iз кабiнету.

Письменник зачинив за собою дверi, шпарко пройшов коридором, проминув стiйку реестрацii i не зупинявся, доки не дiстався до коридору, де заскочив у лiфт.

Коли дверi знову вiдчинилися на першому поверсi, гiсть змiшався з офiсними працiвниками, якi вибиралися з будiвлi на обiдню перерву. Поглянув на двох швейцарiв, але вони навiть не глипнули на нього, коли вiн пройшов повз них. Здавалося, iхнi погляди зосередилися на тому, хто стояв, як сторожовий пес, на протилежному боцi вулицi.