Відрубність Галичини

Ми розвиваемося самi для себе i на своiй власнiй основi, ми мусимо бути вiрнi Австрii з горожанського обов’язку, але ся вiрнiсть не повинна заслiплювати нас, не повинна спиняти нас вiд справедливоi оцiнки добродiйств. І Австрiя також не повинна забувати, що вона не ступа, в котрiй би можна одну народнiсть об другу товчи, мов логазу, але противно, що розвiй поодиноких народностей, то ii власний розвiй, то скрiплювання ii сили, що свободи i полегшi, даванi поодиноким народностям, се капiтал, що несе подвiйний процент, бо раз – скрiплюе тi народностi, а по-друге – творить iх центрами, притягаючими для братнiх народностей за кордоном.

Цiле фатальне нещастя Австрii е, що вона сеi простоi речi нiколи не розумiла i досi не розумiе.

Ми не хочемо бiльше говорити на сю тему; може, ще коли прийде нагода, а тепер скажемо ще одно. «Правда» кiнчить свiй полiтичний декалог так: «Треба боротися з усiми, що допускаються в тiм взглядi (т. е. в русько-австрiйськiм) якихось суперечностей або неясностей».

Хто се тi грiшники? Зразу «Правда» вказуе москвофiлiв, а потiм приплiтае й радикалiв. Яких суперечностей та неясностей допускаються радикали? Чи вони гiршi русини вiд Барвiнського? Чи, може, конспiрують проти Австрii? «Правда» не вказуе фактiв, а тiльки знае одно: гузя на радикалiв! Хiба тим немилий радикалiзм «Правдi», що, як вiрно каже «Дiло», «освiдомлюе селянина про його права та виступае проти шляхотсько-польських порядкiв у Галичинi». Але коли так, то що ж би «Правдi» говорити про австрiйську iдею державну i про «чисто австрiйську основу?» Адже вiрнiше було би сказати про iдею iсторичноi Польщi, про польськошляхетську основу.

Для iдеi iсторичноi Польщi москвофiльство, яке б воно не було, – лютий ворог, коли тимчасом для Австрii воно вчора було неприязне, нинi робиться приязне, а завтра може статися обов’язковим. Для польсько-шляхетського панування в Галичинi радикалiзм справдi страшнiший вiд москвофiльства, i, елiмiнуючи його з руськоi народноi роботи, «Правда» добре показала, на чий млин воду горне.

Та й коли «Правда» велить великим русинам боротися з усiми, хто «в тiм взглядi» допускаеться якихось суперечностей i неясностей, то повинна би сама поперед усього боротися з д. Барвiнським, котрий, напр., засiдае i е головою в товариствi iм. Шевченка, до котрого належать i де працюють також радикали. Або д. Барвiнський повинен би виступити з такого товариства.