Відрубність Галичини

«Руська народнiсть мае розвиватися на основi чисто австрiйськiй», – мав говорити гр. Баденi. І тут мусимо сказати: нi, не мiг сього говорити! А коли говорив i нiхто з русинiв не запротестував проти сього, не вказав на абсурднiсть тих слiв, то видно, що тi слухачi i сим разом не тямили, що мають язик у ротi. Руська народнiсть, ота, що сидить вiд Сану аж по Кавказ, мае розвиватися на основi чисто австрiйськiй? Що ж се за основа така? Котра народнiсть у Австрii розвиваеться на основi чисто австрiйськiй? Чи поляки, чи нiмцi, чи чехи? Здаеться, що кожда народнiсть розвиваеться на своiй народнiй основi i бiльш нi на чiм.

Що за кульпаркiвська iдея[33 - Божевiльна iдея (вiд назви околицi Львова, де була i е психiатрична лiкарня).] казати киiвлянам, полтавцям чи харкiвцям розвиватися на основi чисто австрiйськiй! Та нi, навiть коли ограничити межi тоi народностi до Збруча i Карпат, то й тодi се речення абсурд. Як ми викинемо з основи нашого народного розвою думи козацькi, Котляревського, Шевченка, Костомарова, Антоновича та Драгоманова, а навiть Гоголя? Чи «Правда» вважае австро-рутенiзм в дусi покiйного Малиновського iдеалом нашого розвою? В такiм разi не сумнiваемося, що навiть мiж нашими галичанами вона не багато найде прихильникiв.

Та проте ми не забуваемо i не смiемо забувати, що головна сила, головне ядро нашого народу е в Росii, що там повстали i працювали та й працюють найбiльшi таланти нашого письменства, найкращi робiтники нашоi науки, що там, а не в Австрii, помимо всяких тискiв виросло найкраще з усього, чим може нинi повеличатися наша духовна скарбниця, що натомiсть у Австрii помимо хваленоi опiки (вона на дуже сорокатiм конi iздила) деревце нашого духового i полiтичного життя вийшло мiзерною карлючкою, покритою поганими паростями та грибами, а зате дуже рiдкими i дрантивими плодами.

І дармо «Правда» силуеться нас умовити, що лiва нога – то головний орган усього тiла i що все тiло повинно розвиватися вiдповiдно до того чобота, котрий надавлюе нагнiтки на тiй лiвiй нозi i що тi нагнiтки – се «тривкi пiдвалини нашого розвою».