Хіба ревуть воли, як ясла повні?

І спав вiн ту коротеньку лiтню нiчку мертвим сном, яким тiльки спить чоловiк, виморений важкою роботою. А тiльки що свiтова зоря займалася, починав жеврiти схiд сонця, – знову в Грицькових руках звивалась коса, як та гадюка, по рiвному степу. Хазяiн зглянувся на його щиру працю, похвалив його й набавив трохи плату.

– Либонь ти, Грицьку, маеш думку городи та села закупити, що так налягаеш на роботу? – казали йому земляки-селяни.

– А що? – усмiхаючись, питав Грицько. – Чого тут дивиться? Узяв косу – чеши!

– Гляди лиш, щоб очкур не урвався, – хто-небудь щипне.

– Не бiйсь: не твоеi натури! – одкаже Грицько та й знову за косу.

Одначе, як щиро не налягав Грицько, як з мочi не рвався, а прийшлося пiд осiнь лiчити заробiтки, – тiльки сотню й налiчив!

«Воно й добре, – дума сам собi, – оже все-таки трохи. Що ти з сотнею вдiеш? Поганенький грунт можна купити, – так же до грунту ще багато треба. Де ти, об вiщо руки зачепиш?… Хiба на зиму зостатись?»

І справдi Грицько зостався.

– А куди? – завжди питали його подорожнi.

– До Ростову.

– Не ходи до Ростову, ходiм до Херсону! – раяв йому один з них.

– Чому?

– Там малий заробiток, а в Херсонi на кораблях дуже добрий.

– Зате ж далi.

– На пiвтижня… То що? Ходiм!

– Та чи ходiмо, то й ходiмо, – подумавши, одказав Грицько, та й пiшов з людьми.

Прийшли вони в Херсон ще заранi; обiйшли город; роздивилися; пiшли на пристань.

Лиман перед iх очима – скiльки засягнути – лелiв; по йому, мов великi палаци, ходили судна, берлини, баркаси, плоти, а мiж ними й пароходи снували. Люди на пристанi, як черва, ворушилися, бiгали, всяку всячину виносили, кричали, гвалтували.

– По полтинику од сотнi дощок! – кричав хазяiн з плоту. Народ бiг туди.

– По три семигривеники! – кричав з другого – i народ, як хвиля, кидав цей плот, перебiгав до другого.

– По карбованцю день! – кричали з судна.

– По карбованцю з четвертаком!.. По пiвтора!

Усяк викрикував свою цiну, усяк бiгав, як несамовитий, од одного судна до другого, де бiльше давали; од плоту до плоту… Сторгувавшись в цiнi, робiтники злазили на плот або на берлину, виймали звiдти усячину, i нерiдко, по пояс у водi, виносили на головах дошки, бочонки, качали на вiрьовках сороковi бочки.

Став i Грицько до одного плоту. За день – мало не три карбованцi заробив.