Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Перше ж так гарно сяло та грiло, а це вже стало пекти-палити, аж дiд прокинувся…

– Ач, як угрiло! – обiзвався вiн, пiдсуваючи свиту пiд вербу, в холодок. – Ану, ще понюхаемо та заграемо… Хлопцi, видно, десь горобцiв деруть…

Дiд понюхав.

– А-а… та й добра ж! – промовив, чхнув – i полiз у торбу за сопiлкою.

Вийняв сопiлку, послинив дiрочку, свиснув раз, удруге – i зачав «Вiвчарика». Гучно-гучно загула сопiлка на все поле, немов хто заспiвав жалiбно; аж ось замира, замира, – тiльки сопе… А це зразу, немов опiк хто, закричало, завищало – та й стихло… вдруге… втрете… i полився тяжкий плач… Сумно зробилося, важко… Отара посхиляла униз голови, немов слухала того плачу тяжкого… От знову сопiлка замовкла.

Трохи перегодя тихий регiт крiзь сльози стиха веселив поле; далi – дужче… дужче… сльози сохли… регiт замирав… понiсся веселий, танцюристий козачок…

– То дiд гра, – каже Чiпка. – Ходiм до його!

– Ходiм.

Побiгли.

– А, мабуть, час, хлопцi, й овець напувати! – зустрiчае iх дiд.

Хлопцi зiбрали ватагу, погнали до водопою. Тут з ними трохи халепи не сталося. Як гнали отару через луг, де не взявся сiрий вовк i потяг нишком ягнятко в дiброву… Отара схарапудилась, сипнула вбiк – аж Грицька повалила; Лиско майнув за вовком. Чiпка за Лиском. Вовк бачить, що непереливки, покинув ягнятко та драла в лiс… Чiпка з Лиском за ним. Дiд почув, що Лиско гавка на вовка, й собi надiйшов… Так де ж ти вовка в лiсi шукатимеш? Тiльки й того, що дiд похвалив Чiпку – за те, що не побоявся вовка, одбив ягнятко.

Вернулися з водопою. Пообiдали сухий хлiб з сiллю; дiд знову лiг спати; хлопцi бiгали завертати овець; Чiпка розказував, який йому вовк здався: «Здоровий, а легкодухий»; Грицько, не вважаючи на грiх, на баранi iздив, щоб тiльки дiд не бачив… Потiм того вони полуднали… Чiпка дiда про що-небудь розпитував; дiд розказував про всяку всячину, грав на сопiлцi… Так – аж поки сонце не повертало навзаходи. Тодi дiд завжди казав хлопцям: «Пора, хлопцi, додому вертати!»

Хлопцi збирали овець в отару, гнали до села.

Там, у царинi, стрiвали iх люди, й кожне своiх овець залучало додому. Порозпускавши овець, хлопцi вертали по домiвках, а дiд запирався в землянцi до другого ранку.

V. Тайна – невтайна

Добре Чiпцi у дiда пiдпасачем. Робота неважка, саме припала йому до вподоби – по його лiтах i по його душi. Та не те, щоб i без користi. Дiд брав за лiто по п’ятаку од вiвцi.