На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
🔍 Загляните за кулисы "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Панас Мирний) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Панас Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, 1848–1920) увійшов в історію української літератури як прозаїкноватор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник – селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка – це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди і може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського.
У романі «Повія» зображено трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знову насильство, підлість, брехня, що завдають їй страждань і штовхають у прірву…
📚 Читайте "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
А жiнка й парубок ще довго стояли – дивились услiд, аж поки не скрився захожий з очей у кривiй вулицi.
– Ти не питав, Грицьку, – тодi жiнка до парубка, – хто вiн такий? навiщо йому Окунь?
– Нi, не питав.
– Гляди, лишень, чи не родич який… Там у його, в Донщинi, багато, кажуть, всякоi рiднi… Там i брат його жив. То чи не по худобу, бува, прийшов i сей?
– Бог його зна.
– Треба б дознатись, Грицьку. Чи не збiгав би ти, слiдом за ним, у волость та розслухався б: що воно за чоловiк.
– Добре, мамо, – каже парубок.
Жiнка справдi догадалася, навiщо захожому здався мертвий Карпо Окунь. Той, що розпитував, об’явився в волостi небожем Окуня – Остапом Хрущем, що лiт, може, з п’ятнадцять, як пiшов на Дiн. Уже його й з ревiзii викинули, не тiльки з думки. Тiльки старi люди пам’ятали ще – коли бородатий та бiлий Окунь виряджав на Дiн до дядька свого хлопця-небожа. А тепер оце вiн назад повернувся й просився в пiщанську громаду.
– Чого ти звiдтiля вернувся? – пита його голова.
– Та трудно вже й там, – кланяючись, каже Остап. – Не тi тепер порядки пiшли: багато вже й там нашого брата… пропадае…
– А тут хiба краще? – пита писар.
– Та все ж, бачте, – рiдна сторона.
– Як же ми тепер тебе приймемо, що в тебе нi виду нiякого, нiчого? – знову голова.
– Та в мене ось е старий пашпорт. – Та, витягши з гамана шматок засмальцьованого паперу, з обтiпаними краями, й подав головi.
Подивився той на папiр, розправив, прочитав – i знову зложив.
– Що ж з сього?! – каже. – Чому хоч ти не обзивався, як ревiзiя писалась?
– А бог його знае – чому… Не знав.
– Вiдколи пашпорта не перемiняв!! – не випускаючи з рук паперу, дивувався голова.
– Та там мене й по цьому всюди приймали.
– Гм… Що ж тепер, Василь Васильович, будемо робити? – пита голова писаря.
– А що? Треба громаду збирати; та хай поставить громадi могоричу, то, може, й дiло буде, – одказав писар. – А то, як бродягу якого, ще в тюрму запруть.
– Здiлайте милость, – каже, кланяючись, Остап, – уже поклопочiться! Я вже вам, коли так не маю чого дати, то хоч одслужу за те.
Писар тiльки покрутив свого рудого уса та разом з головою й пiшли у другу хату.
Через три недiлi Остап косив у писаря сiно. Та такий з його косар: такий жвавий, такий робочий – невтомний! Усьому лад дае, усiм перед веде – отамануе. А через мiсяць йому об’явлено, що тепер вiн пiщанський громадянин – козак, Остап Макарович Хрущ.











