На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
🔍 Загляните за кулисы "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Панас Мирний) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Панас Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, 1848–1920) увійшов в історію української літератури як прозаїкноватор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник – селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка – це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди і може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського.
У романі «Повія» зображено трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знову насильство, підлість, брехня, що завдають їй страждань і штовхають у прірву…
📚 Читайте "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Перевернувся з боку на бiк, натяг на голову ряднину, – не спиться, та й годi… «Нi, вже: не швидко ти дiждеш, щоб я пiшов на поле!»
II. Двужон
Лiт за двадцять до крiпацькоi волi, з того самого Ромоданового шляху, яким iшов парубок, у село Пiски вступав якийсь невiдомий захожий. Видно – з далекоi дороги. Сорочка на йому чорна; штани вибiйчанi, пiдсуканi аж до колiн; за спиною вiрьовкою навхрест перев’язана одежа; через праве плече, на палицi, перекинута торба – мабуть, з харчю, та пара шкапових чобiт.
Ішов захожий тихо, нога за ногою, й роздивлявся на всi боки. Сказати б – з заробiткiв, коли б не така рання пора. А то тiльки що весна настала. Постiкали води, зазеленiли трави, зацвiли садки, городи, сонце ще не пекло, як серед лiта, а приязно сяло та грiло.
Дiйшовши до одного двору, де серед нечистого городу влiзла в землю старенька хата, захожий став: «Оце ж, мов, бачся, й Окунева хата!» – каже вiн сам до себе.
На той час з низеньких хатнiх дверей вийшов молодий парубок.
– Здоров був! – обiзвався до його захожий.
– Здоров.
– Чи це Окунь живе?
– Який Окунь?
– Карпо Окунь, старий дiд.
– Нi: це Лимар, а не Окунь.
– А де ж Окунь?
– Та який Окунь?
– Дiд старий, що з бородою ходив.
На iх розмову нахопилася з-за хати старенька жiнка. Видно, поралась коло городини, – бо очiпок подався трохи набiк, лице в поту, руки в землi.
– Та кого ти, чоловiче, питаеш?
– Окуня Карпа.
– Е-е-е… його вже давно й слiду нема… Знала я того Окуня, знала… Уже, мабуть, лiт з десять буде, як помер… А тобi ж навiщо вiн?
– Та треба… Так умер, кажете?
– Умер, умер.
– Та хто ж пiсля його зостався?
– Та хто ж пiсля його зостався?! – каже жiнка, задумавшись… – Зосталася Ганна-небога, що вийшла за Соломенка. Та й та уже вмерла. Оце ми у неi й дворище купили.
– Так… А волость же ваша далеко?
– Волость? – глянула жiнка на його й, перегодя трохи, одказала: – На тiм боцi села. От як пiдеш сiею улицею, та й вийдеш прямiсiнько. Спершу будуть гамазеi, а там – зараз i волость.
– Ну, спасибi вам. Прощайте.
– Щасливо.
Пiшов собi чоловiк тою тропою, що розказала жiнка.











