Хіба ревуть воли, як ясла повні?

– Тепло! – вже грiзно одрубав Чiпка, а далi, нижче спускаючи голос, каже: – Я знаю, що моя праця не пропаде марно, а доведе ii добрий чоловiк до розуму…

– Оттуди к лихiй годинi!.. Оце так!.. От тобi й погуляли… – одно бубонить Матня, присiвши навколiшки та взявшись руками за одутлi щоки.

– Не ждали ми, Чiпко, вiд тебе такого! – дошкуля Лушня.

– Якого?

– Такого, як ти зробив… Пропало добро!..

Усi поприсiдали на току, та, як хижi вовки, очима свiтили. Один Чiпка стояв, обпершись спиною об недобратий стiг, – та сумно позирав то на товаришiв, то на цiлi стiжки, то на шлях – чи не iде Грицько.

Аж ось Грицько вже справився: приiхав удруге.

– Отак-то ти нас обвiв, дядьку? – обiзвавсь до його Лушня.

– Як?

– На дурницю, кажеш, хлiб возиш?

– На дурницю? Гм… Дарованому коневi в зуби не дивляться…

– То ти нас хоч молотити вiзьми, по карбованцю од копи, – шуткуе Пацюк.

Усi засмiялися; Грицько й собi; один Чiпка мовчав…

– Годi, братця, не знать що торочити, – обернувся вiн до товариства, – нуте лишень чоловiковi поможемо хлiб добирати, бо час не стоiть!.

– Нехай же сам i забира, коли поцiнно купив, – каже з докором Лушня.

– Тимофiю! – грiзно глянувши, гукнув Чiпка. – Або до роботи, або з двору! Я прохати не стану…

Лушня зiтхнув, а все-таки пiдвiвся, полiз на стiг; другi, глядя на його, й собi прийнялись за дiло… Одначе робота в руках не горiла, як спершу. Оже сяк-так понакладали вози, забендюгували, ушнурували. Повiз Грицько додому. Лушня пiшов за ним слiдом.

– Дядьку!

– Агов?

– Ви вже нам хоч за помiч перекиньте що… Невже ж ми дурно працювали?… аж спина болить.

– Що ж я вам перекину?

– Та хоч карбованцiв п’ять…

– А де ж тi п’ять карбованцiв – на смiтнику знайдеш?

– А хлiба хiба трохи? Адже кiп бiльше тридцятка буде…

Грицько мовчав.

– Ну, хоч три карбованцi на нас трьох! Хай уже Чiпка подарував – його воля…

– Добре… Нехай же, я втрете вернуся, то й привезу. Тiльки прохатиму вас – помогти молотити.

– Молотити? – весело скрикнув Лушня. – Добре! Що там нам його молотити? Аби Господь дав годинку, то ми його вчотирьох за день зоб’емо!

– То я ще й могоричу поставлю, – домовляв Грицько.

– Добре, дядьку!.. Добре!

Грицько поiхав, Лушня вернувся до гурту веселий. З радощiв вiн штовхнув Матню, котрий прослав пiд стiжком кiлька снопiв, лiг, укрився теж снопом та збирався вже заснути.

– Не штовхайся! тут i так бiк болить за хлiбом, – одмовив Матня.