На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Классическая литература, Зарубежная классика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Автор
Дата выхода
12 июля 2021
🔍 Загляните за кулисы "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Панас Мирний) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Панас Мирний (справжнє ім’я – Опанас Якович Рудченко, 1848–1920) увійшов в історію української літератури як прозаїкноватор, майстер психологічної прози. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став першою селянською епопеєю, яка охоплює події від катерининських часів до скасування кріпацтва в 1861 році. Головний герой Чіпка Вареник – селянин-бунтар, невтомний шукач правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Якщо в літературі романтизму українських Робін Гудів типу Гаркуші й Устима Кармелюка залюбки зводили на п’єдестал, то Чіпка – це альтернатива Робінам Гудам. Роман заперечував можливість кривавих способів утвердження правди і може бути поставлений в один ряд із такими творами, як «Злочин і кара» та «Біси» Ф. Достоєвського.
У романі «Повія» зображено трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя – знову насильство, підлість, брехня, що завдають їй страждань і штовхають у прірву…
📚 Читайте "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
не лякайтесь! – став вiн заспокоювать матiр. – Хай позивае… Нам громада присудила землю… Байдуже! Нiхто тепер не вирве з моiх рук…
– А клопоти… тяганина… – проказала Мотря, задумуючись.
– Сiлькiсь… А землi не дам! Зубами держатиму, – не пущу!
– Оступайсь, сину, за свое добро… У нас же тiльки й багатства, що земля та… Скiльки я попоходила, скiльки я попоносила, поки тодi оддали!.. – згадувала Мотря, як вона добувала ту землю.
– Кажу: не журiться! – одказав Чiпка i пiшов з хати на тiк молотити.
Мотря посидiла ще трохи на лавi; ще перекинула в своiй головi одну думку за другою… може б, ще сидiла та думала, якби не засичав окрiп у печi, збiгаючи ключем на черiнь… Тодi Мотря встала, висунула окрiп i знову стала поратись коло печi, як i до того поралась.
Побалакали вони в той день за землю за обiдом; побалакали за вечерею; довго балакали, полягавши увечерi спати, – i забулись обое… Іде життя в них протертою стежкою: як сьогоднi, так завтра; як завтра, так i позавтрому… Мотря коло печi та в хатi або за корiвчиною ходить… Чiпка – на току, коло хлiба пораеться: молотить, та вiе, та околот в’яже…
Коли так – тижнiв, може, через два пiсля того, як кликали Чiпку у волость, – знову прибiгае десятник, загадуе знову йти у волость та вже не самому Чiпцi, а з Мотрею.
Не вспiв вiн ступити на порiг у волостi, не вспiв сказати «добридень», як писар до його з бумагою:
– Ось з суду бумага за вашу землю!.
Чiпка – сам не свiй. Дивиться то на писаря, то на бумагу: чи бумага бреше, чи писар?
– Як же це? – питае в писаря. – Адже тодi громада присудила нам землю…
– Присудить – присудила, – каже писар, – та, бач, парубче, е й над громадою старшi. Громада присудила, а суд – одсудив!
– То це так i оддать землю??!
– Авжеж!
– Та нi, не буде цього!
Бiльше нiчого не сказав Чiпка, не поклонився навiть старшинi волоснiй, а повернувся – i пiшов, похнюпившись, додому…
– А що тепер, мамо, робити? – запитав матерi, ледве одхиливши хатнi дверi.
– Що, сину?
– Пропала земля!
– Як пропала?
– Кажуть: суд одсудив…
Немов хто гострий нiж вгородив у серце старiй Мотрi.











