Сім’я Оппенгеймів

Пан Вольфсон читае про це з неприемним почуттям. Але неприемне почуття не лишаеться довго. Випадок у пiдземцi – окрема подiя. Загалом полiтичне становище в даний момент сприятливiше, нiж за останнiй час. Рейхсканцлер Шлейхер мiцною рукою тримае нацiонал-фашистiв. Нацiонал-фашистський рух вже перейшов через свiй найвищий пункт. Пан Вольфсон читае про те тричi на день: вранцi в «Моргенпост», удень у «Бе-цет» i ввечерi в «Ахт-Ур-Абендблат», якi наводять безперечнi докази, що нацiонал-соцiалiсти нi за яких умов не матимуть подальшого успiху.

Пан Вольфсон перебувае у цiлковитiй згодi з собою i цiлим свiтом.

Хiба немае в нього всiх пiдстав бути спокiйним i задоволеним? Якщо до нього зайде сьогоднi ввечерi Морiц – його шурин Морiц Еренрайх – вiн йому покаже. Морiц Еренрайх, складач «об’еднаних друкарень», сiонiст, член спортивного товариства «Маккабi», бачить усi нiмецькi справи у найчорнiшому свiтлi. Чого, власне, хочуть такi люди, як Морiц Еренрайх? Кiлька хулiганiв хотiли викинути з вагона еврея. Ну? Їх заарештували, i вони будуть належно покаранi.

Особисто пан Маркус Вольфсон нiчого поганого не зазнав. У нього прекраснi вiдносини з колегами, його люблять у кафе Лемана й у ферейнi «Старi оселедцi».

І що, можливо, ще важливiше, – до нього добре ставиться управитель дому Краузе. Це просто щастя, що вiн дiстав в одному з цих нових домiв на Фрiдрiх-Кайзерштрасе в Темпельгофi свою чудову квартиру на три кiмнати. Вiсiмдесят двi марки – це ж подарунок, друже мiй, справжнiй подарунок. Будування цих домiв субсидувалося мiстом.

Квартирна плата в них менша, нiж нормальнi вiдсотки на вкладений у будiвництво капiтал. Подарунок, просто подарунок, друже мiй. Фiрма Оппенгеймiв добилася для своiх службовцiв двадцяти таких здешевлених квартир; своею квартирою пан Вольфсон зобов’язаний повiреному Брiгеровi, цебто по сутi своiй комерцiйнiй здiбностi.

На жаль, контракти укладалися не бiльше як на три роки, з них уже двадцять мiсяцiв минуло. Але пан Вольфсон приятелюе з управителем Краузе, вiн знае, чим його взяти.

Пан Краузе любить розповiдати анекдоти, дуже старi й завжди однi й тi самi; щоправда, дуже нудно завжди вислуховувати iх з напруженою увагою i реготати вчасно – не занадто рано й не занадто пiзно. Але Маркусовi Вольфсону це прекрасно вдаеться.

Вiн злизуе рештки вершкiв з вусiв, кличе кельнера, щоб розплатитись. Настрiй його, коли вiн витягае гаманець, ще кращае. Справа не тiльки у семи премiях. Увесь пiдсумок за листопад у нього прекрасний.