Сім’я Оппенгеймів

Щодо Густава i Мартiна, то це нестерпно зарозумiлi люди з суто iудейською пихою. З ними навряд чи можна домовитися. Довiрений Брiгер – не просто еврей, а цiла синагога, але все ж з ним легше порозумiтися. Можливо, що там у кабiнетi iх збереться п’ять-шiсть чоловiк, та вони ще, напевно, запросять свого юрисконсульта. Йому безперечно нелегко буде, доведеться виступати проти противника, який переважае його числом у п’ять-шiсть разiв. І все-таки… Вже вiн свого доб’еться.

Одинадцята година двадцять хвилин. Вiн зачекае ще п’ять хвилин.

Вони хочуть, щоб вiн прирiс до стiльця. Ще п’ять хвилин – i вiн вважатиме, що його пропозицii втратили силу за давнiстю, а тодi нехай цi панове роблять що хочуть, – без нього.

Одинадцята година двадцять п’ять хвилин. Вiн уже вивчив напам’ять номер «Меблевоi торгiвлi», який лежить на столi. Вони там, у кабiнетi, видимо, до чорта довго радяться. Чи добра це ознака? І секретарки тут немае, щоб послати нагадати про себе. Ганьба, та й годi. Але вiн уже вiдплатить iм сторицею.

Одинадцята година двадцять шiсть хвилин.

Його просять до кабiнету. Мартiн Оппенгейм у кабiнетi сам. Генрiховi Вельсу здаеться раптом, що краще б мати справу з п’ятьма-шiстьма. Цей Мартiн – найгiрший. З ним найважче справитися.

Мартiн Оппенгейм пiдiймаеться назустрiч Генрiховi Вельсу.

– Прошу вибачення, що примусив вас чекати, – каже вiн чемно.

Спочатку Мартiн вирiшив був виявити ще бiльшу ввiчливiсть i додати кiлька слiв на пояснення запiзнення. Але суворе, велике обличчя Вельса, як завжди, вiдштовхнуло його, i вiн вiдмовився вiд цiеi думки.

– На жаль, у нашi днi едине, що дiлова людина мае в достатку, – це час, – хмурним, скрипучим голосом вiдповiв Вельс.

Зосереджено i серйозно дивиться Мартiн Оппенгейм сонними очима на велику постать, що сидить проти нього. Вiн намагаеться говорити якнайввiчливiше.

– Я довго i всебiчно обмiрковував вашi пропозицii, вельмишановний пане Вельс, – каже вiн. – У принципi ми не заперечуемо проти того, щоб приступити до iх обговорення, хоч у нас е цiлий ряд сумнiвiв.

Наш баланс кращий вiд вашого, пане Вельс. Але я буду з вами одвертий: вiн усе ж таки незадовiльний. Нi, баланс не задовiльний.

Мартiн не дивився на Вельса. Вiн пiдвiв очi на портрет Іммануеля Оппенгейма i подумав, що, на жаль, це тiльки копiя. Тон його розмови з цим хворобливо озлобленим чоловiком, що сидiв напроти, не був вдалим.

Сьогоднi немае потреби за всяку цiну йти на угоду з Вельсом. На полiтичному горизонтi нiбито досить спокiйно.