Апостол черні. Книга 1

Ева, бо се вона була, дивилася на батька очима з повними зачудовання, неначе питала: «Ви говорите з ним, що недавно вiдчували до нього вразу, за iгнорування ваших запросин?» Але не сказала нiчого.

Нi. Ева рiшучо не була гарна. Едвард говорив правду. Але як вiн се сказав, то хiба не бачив ii гарне, мов з мармуру виточене, чоло з темними рiвними бровами над такими ж очима. Уста, правда, були нiби грубшим пензлем мальованi – але хто б на се звертав увагу, хто глядiв у ii очi, мудрi й допитливi.

Батько, побачивши доньку, яка мов нерiшимо станула, усмiхнувся й спитав: «Пiзнаеш сього пана?»

«Так.

Се ж вiн», – вiдповiла. А опiсля, приступивши близько стола, коло котрого стояв тепер гiсть i сидiли родичi, дивилася через хвилину на нього, не промовляючи нi слова. Стрiнувшись з його очима, ii очi втекли з його обличчя й спинилися на його руках, наче шукали на них якихось слiдiв. Але не найшли нiчого.

Юлiян сiв назад на свое мiсце, попроханий до того матiр’ю i, зсунувши попiл з своеi папiроски, продовжував розпочату бесiду з о.

Захарiем про новий спорт.

Так. Евинi очi не найшли нiчого на руках гостя. Вони були в нього гарнi, сильнi, як бувають у всiх добрих гiмнастiв i спортсменiв, а при тiм плеканi й гнучкi. «А такi були тогди закривавленi», – думала й дивилася дальше на них, якi з бiлих манжет то бiльше, то менше визирали й рухалися.

Вона заховувалася мовчки й прислухувалася розмовi. Юлiян говорив спокiйно, виразно i його слова наче висковзувалися з його уст. Ева заслухалася в його голос, як заслухаються любителi музики в звуки iнструмента, подаючися або ухиляючись вiд його музики.

Чи вiн вже знае всю тутейшу околицю, спитала iмость?

Майже. В перших кiлькох днях ознайомлювано його з нею.

Був, певно, й над ставом i купався?

О, так. Над ставом. Якраз не через купання, вiн не е любителем спокiйноi води, але були з Едвардом. Їздили в лiс, а там вже не могли не бачити ставу. Опiсля й купався в нiм. Вiн великий. Дiйсно, лiс i став – се найкращi точки в Покутiвцi, якi пiзнав дотепер.

Найкращi мiсця лiсу й ставу то безперечно Ева знае, – докинула iмость. – Вона то в лiсi, то над водою лiтом.

Юлiян поглянув на дiвчину.

Так матерi здаеться. Вона знае лиш тi мiсця добре, що в сусiдствi iх саду, а далi – що до лiсу менше. Сама не любить в глубiнь лiсу ходити. Але вона його навчить веслувати, якби вiн хотiв цього навчитися.

Вона?

Юлiян зчудувався, пiдсуваючи легко брови, наче роздумував, а вiдтак всмiхнувся.