Апостол черні. Книга 1

«Може, син годинникаря, Цезаревича?»

«Так».

«Знане менi. Я буду в вашого батька i директора. Сьогоднi вже нi, бо завтра маю похорон, але цими днями напевно. Тим часом щире спасибiг вам, украiнче, Юлiяне Цезаревичу».

Юлiян вклонився вдруге i поспiшив квапно своею дорогою. О. Захарiй з донькою вiд’iхали… А по мiсцi, де скоiлася дика, коротка пригода, що потягнула за собою на пiзнiше – так сказати б – нелюдською рукою зложенi наслiдки, переходили дальше мешканцi.

* * *

Сонце спалахнуло жаром на заходi над лiсом i в селi Покутiвцi, як фiра з о.

* * *

Третьоi днини по пригодi i саме по легкiм, короткiм дощi, котрий вiдсвiжив не лише воздух, землю, деревину по парках i садах невеликоi, чисто удержуваноi, столицi, доходив о. Захарiй з своею одинокою Евою до мешкання, знаного нам вже, годинникаря, Цезаревича, коли якраз, начеб iм наперекiр, виiхав з противноi сторони перед годинникарський дiм якийсь екiпаж, i з нього вискочив жваво, елегантним рухом, молодець i поспiшив до дому.

«Едвард Ганге», – скрикнуло дiвчатко i сiпнуло батька. «Це Едвард Ганге. Чого йому тут?»

«Справдi так, це iх екiпаж», – вiдповiв батько, зближаючись до помешкання, а з тим i до екiпажа, з котрого з переднього сидження, а то з козла, зiскочив тепер i другий молодий чоловiк, по одiжi котрого однак було пiзнати, що це «нижчоi категорii» людина – бо вiн вибрав спiшно з-пiд козла невеликий кошик ярини, дискретно вкритий великим широким листям i гарною китицею рiжних рож – i коли душпастир з Евою був вже недалеко екiпажа – вiн вклонився чемно i пiддано – уступаючи заздалегiдь вiд плитами виложеноi, недовгоi стежки, що вела до фiртки, крiзь яку пiшов недавно молодий панич.

«Ви що тут робите, пане Зарко?» – спитав душпастир, впiзнавши в молодiм чоловiцi огородника-украiнця, дiдича нiмця Ганга, власника села Покутiвки.

Сей вiдповiв, що перед двома днями одержало панство вiд панича Едварда телеграму, в котрiй подав до вiдома, що панич Юлiян Цезаревич ушкоджений через припадок кiньми з приходства Покутiвки i не може нi до гiмназii, нi до него приходити i щоб родичi вiдповiли, що йому робити, наколи б сей довше як вiсiм день мусiв хати пильнувати.