Круговерть

Колись цей плащ, мабуть, належав якомусь офiцеровi. Його каптур кудись зник, усе донизу колись було прикрашене чудовим аксельбантом i китицями. Але тепер орнамент i китицi корова язиком злизала. Натомiсть був терпляче приторочений (припускаю, якоюсь «чорною матусею», котра зумiла вижити) новий аксельбант, викручений зi звичайноi мотузки. Вона була пошарпана та закошлачена. Прикрасу, мабуть, додали на плащ як замiнник зниклих прикрас, хоча й без смаку, зате дуже старанно, бо мотузка точно слiдувала за вигинами стандартноi вiдзнаки.

І, щоб завершити комедiю i пафос цього одягу, усi його гудзики, крiм одного, вiдiрвалися.

Залишився лише другий гудзик згори. Плащ застiбали, зав’язуючи iншi мотузки крiзь петлицi й iншi дiрки, грубо прорiзанi з iншого боку. Ця дивна одежа була напрочуд фантастично прикрашеною i надзвичайно строкатою. Самотнiй гудзик мав розмiр у пiвдолара, був зроблений iз жовтого рогу вола й пришитий грубою ниткою.

Чорношкiрий стояв поруч iз бричкою настiльки старою, що нею, либонь, правив ще сам Хам, пiсля того, як покинув ковчег iз двома коняками, запряженими в такий транспорт.

Коли я пiдiйшов, фiрман вiдчинив дверцята, витягнув вiника з пiр’я, махнув ним задля годиться i промовив глибоким i гучним голосом:

– Залазьте досередини, сир, там нi пилиночки, бо я тiльки-но повернувся з похорону, сир.

Я дiйшов висновку, що для таких врочистостей карети прибирають додатково. Я поглянув угору й униз вулицею i второпав, що серед роздовбайок, якi вишикувалися на узбiччi, це ще не найгiрший вибiр.

Я зазирнув до свого нотатника, щоб уточнити адресу Азалii Едер.

– Менi треба на вулицю Джессамайн, 861, – сказав я й уже зiбрався сiдати.

Аж раптом шлях менi перегородила тлуста, довга, як у горили, рука старого негра. На його масивному та похмурому обличчi на мить промайнув погляд несподiваноi пiдозри та ворожостi. Та хутко розвiявши своi вагання, вiн ласкаво запитав:

– А чого вам туди, сир?

– А вам яке дiло? – вiдрубав я дещо рiзко.

– Нiчого, сир, нiчого.

Але це – малолюдна частина мiста, мало хто мае там справи. Заходьте. Сидiння чисте… Тiльки з похорону повернувся, сир.

До кiнця нашоi подорожi залишалася десь миля. І я не чув нiчого, крiм страшного гуркоту стародавньоi карети по нерiвнiй брукованiй вулицi. Я не вiдчував iншого запаху, крiм дощу, тепер ще й присмаченого вугiльним димом i чимось на кшталт сумiшi дьогтю й олеандра. Усе, що я мiг бачити крiзь залитi опадами вiкна, то це два ряди будинкiв у сутiнках.