Круговерть

Я знову вирушав на пароплавах, запруджених галасливими, розбалуваними, нестримними клерками й продавчинями з фальшивими коштовностями, котрим забаглося розваг на берегах острова. І завжди поряд був Бродвей – блискучий, пишний, хитрий, мiнливий, жаданий Бродвей, до якого звикаеш, як до опiуму.

Одного разу, коли я увiйшов до свого готелю, якийсь кремезний чолов’яга з довгим носом i чорними вусами перегородив мiй шлях у коридор. Коли я хотiв обiйти нахабу, вiн привiтав мене з образливою фамiльярнiстю.

– Привiт, Белфорде! – залементував вiн.

 – Що ти в дiдька робиш у Нью-Йорку? Не думав, що щось може вiдiрвати тебе вiд книжок i витягти з нори. Панi Б. з тобою, чи це маленька справа на одного, га?

– Ви помилилися, сер, – холодно вiдрубав я, видираючи свою руку з його. – Мене звати Пiнкгаммер. Дозвольте!

Чоловiк вiдступив убiк, вочевидь, неабияк здивований. Коли я пiдiйшов до ляди портье, то почув, як той дзенькнув, викликаючи коридорного, i щось сказав про телеграфнi бланки.

– Розрахуйте мене, – звернувся я до клерка, – i за пiвгодини принесiть мiй багаж.

Не хочу залишатися там, де менi докучають шахраi.

Того самого дня я переiхав до iншого готелю, затишного, старомодного, на нижнiй П’ятiй авеню.

Там був i ресторан, неподалiк вiд Бродвею, в якому подають страви в тропiчнiй одежi майже al fresco[61 - Al fresco (iтал.) – просто неба.]. Тихий та розкiшний вiдпочинок, а також бездоганний сервiс зробили його iдеальним мiсцем для поiдання обiдiв або вечерь. Якось я опинився там, продираючись до столика крiзь папороть, i раптом вiдчув, що мене вхопили за рукав.

– Пане Беллфорд! – вигукнув якийсь дивовижно солодкий голос.

Я хутко обернувся, щоб побачити одну ледi, котра сидiла самотньо. Жiночка вiком близько тридцяти рокiв, iз напрочуд гарними очима, витрiщалася на мене так, нiби я був ii дуже милим приятелем.

– Ви намiрялися мене оминути, – зронила вона з докором. – Тiльки не кажiть, що ви мене не знаете. Чому б нам не потиснути навзаем руки, хоча б раз на п’ятнадцять рокiв?

Я миттю потиснув iй руку й присiв за крiсло навпроти за столиком.

Вiдтак бровами викликав офiцiанта. Ледi копирсалася в помаранчевому морозивi. Я замовив creme de menthe[62 - Creme de menthe (франц.) – м’ятний лiкер.]. Їi кучерi були червонясто-бронзовими. Неможливо було на них дивитися, бо вiдвести погляд вiд ii очей було несила. Але ви усвiдомлювали це, як вiдчуваете захiд сонця, коли задивляетесь у глибину лiсу в сутiнках.