Круговерть

Того ранку, коли я йшов вулицею, то мiркував про тi слова доктора Волнi. Я почувався так само добре, як зазвичай, можливо, був навiть у кращому гуморi, нiж звиклося.

А прокинувся зi задерев’янiлими м’язами вiд того, що довго спав на полицi у вагонi. Я притулився головою до сидiння i спробував помiркувати. Через якийсь час я собi сказав: «Мене ж якось мали назвати». Помацав у кишенях. Нi вiзитiвки, нi якогось листа, нi документу, нi монограми знайти не вдалося. Але я знайшов у кишенi свого плаща майже три тисячi доларiв у банкнотах великих номiналiв.

У вагонi була тьма народу, вони, як я зауважив, мусили б мати якийсь спiльний iнтерес, настiльки вiльно вони гомонiли мiж собою i, здавалося, перебували в чудовому настроi та гуморi. Один iз них – гладкий джентльмен в окулярах, вiд котрого тхнуло корицею й алое – зайняв вiльну половину мого сидiння, дружно кивнув менi й розгорнув газету. У промiжках мiж сеансами його читання ми теревенили, як звичайнi подорожнi, про поточнi справи.

– Ви, певна рiч, один iз нас. Чудових людей Захiд посилае цього разу. Я радий, що вони проводять конференцiю в Нью-Йорку, я ранiше нiколи не бував на Сходi. Мене звати Р. П. Болдер – фiрма «Болдер i син» iз Гiкорi-Гров, що в штатi Мiссурi.

Незважаючи на несподiванку, я вдався до звичноi тактики справжнiх чоловiкiв. Тепер доведеться провести ритуал хрещення й одночасно бути немовлям, пастором i батьком. На допомогу моему загальмованому мозку прийшли моi почуття. Тривкий запах лiкiв вiд мого супутника подав менi одну iдею. Я кинув погляд на його газету, i мое око впало на рекламне оголошення, яке допомогло менi ще краще.

– Мене звати, – озвався я жваво, – Едвардом Пiнкгаммером. Я аптекар, а живу в Корнополiсi, штат Канзас.

– Я так i знав, що ви – провiзор, – люб’язно вiдповiв мiй супутник. – Я зауважив мозоль на вказiвному пальцi вашоi правоi руки, якою товчуть медикаменти. Природно, що ви – делегат на нашу рiчну конференцiю.

– І всi цi чоловiки – фармацевти? – здивувався я.

– Атож. Цей потяг iде аж зi Заходу. А пасажири – старi аптекарi, не тi з теперiшнiх, котрi гендлюють патентованими пiгулками й ампулами, вони всi лiки роблять самi.