Круговерть

Адже подружжя вибиралося на тиждень до Олд-Пойнт-Комфорта. Внизу чекала буденна юрба шибеникiв, котрi в руках тримали потоптанi черевики й паперовi пакети з мамалигою.

Аж тут щось заторохтiло на пожежнiй драбинi, i до покою стрибнув божевiльний i залюблений Джон Деланi, спiтнiле пасмо волосся прилипло до його чола. Прибулець зiзнався в безнадiйному й шаленому коханнi до втраченоi любаски, почав вмовляти ii чкурнути з ним на Рив’еру, або до Бронксу, або до будь-якого iншого мiсця, де е iталiйське небо та dolce farniente[56 - Dolce farniente (iтал.

) – солодкi лiнощi.]. Та Блейна вибило б iз колii, якби Гелен покинула його. З полум’яними та зневажливими очима вона справедливо остудила запал гостя запитанням, за кого вiн ii мае.

За кiлька хвилин юнка його витурила. Уся мужнiсть покинула невдаху. Вiн вклонився, щось пробурмотiв про «непереборний iмпульс» i запевнив, що завжди носитиме в своему серцi пам’ять про… проте вона запропонувала йому хутко повертатися на пожежну драбину.

– Я вiдбуваю, – заявив Джон Деланi, – у найдальшi закутки землi.

Бо не можу бiльше залишатися поруч тебе та знати, що ти належиш iншому. Я подамся в Африку, де серед чужоi природи намагатимуся…

– Заради бога, забирайся геть, – гримнула Гелен. – Бо ще може хтось зайти.

Вiдвiдувач став на одне колiно, а господиня простягнула йому свою бiлу руку, щоб той мiг залишити на нiй свiй прощальний поцiлунок.

Дiвчата, чи випадала вам нагода вiдчути благословення великого бога Амура, який винагородив вас чоловiком, котрого ви прагнете мiцно та щиро, i водночас тим, хто вам бридкий, але пхаеться зi спiтнiлим пасмом на чолi й белькоче щось про Африку та кохання, яке незважаючи нi на що буде завжди цвiсти щирицею в його серцi? Знати свою владу й вiдчувати солодку безпеку власного щасливого становища; вiдправити нещасного з розбитим серцем у чужий клiмат, поки ви себе вiтаете, а коли вiн залишае свiй останнiй поцiлунок на вашiй ручцi, справляетеся, чи вашi нiгтi добре доглянутi.

Е, нi, дiвчатка, у такому собi вiдмовити ой як важко.

І тодi – як ви здогадалися? – певна рiч, дверi вiдчиняються, i в них входить наречений, котрий ревнуе до капелюшка, який заслужив такоi пильноi уваги.

Закарбувавши прощальний цiлунок на руцi Гелен, Джон Деланi зiсковзнув пожежною драбиною з неухильним намiром податися до Африки.

Тут треба трохи повiльноi музики, якщо бажаете, ридання скрипки, зiтхання кларнета та стогону вiолончелi. Уявiть собi цю сцену.