Круговерть

Бiлий мустанг саме так крутить головою i трусить гривою – поглянь на неi, Сохатий, якби я знав, що зможу продати свое ранчо за справедливу цiну, то гадаю, що…

– Гярсонгу! – раптом заволав вiн голосом, який паралiзував кожен нiж i кожну виделку в ресторанi.

Офiцiант приплив до столу.

– Ще два коктейлi, – замовив Реп’ях.

Меррiтт поглянув на нього та багатозначно всмiхнувся.

– Я оплачую, – заявив Реп’ях i видихнув у стелю дим.

Невизначена сума

Поет Лонгфелло – чи це був Конфуцiй, винахiдник мудростi? – зазначав: «Життя – театр, а люди в нiм актори»[54 - Насправдi це сказав Вiльям Шекспiр.

]. І все не так, як здаеться.

Математика – от спасибi, старий друже, – едина справедлива наука, за допомогою якоi можна вiдмiряти кiлькiсть життя, пристосувати нашу тему до законiв великоi формули «двiчi по два – чотири». А показники, якi неможливо оцiнити, треба виставляти на противагу усiм iншим.

Математик, прочитавши цей поетичний рядок, зауважив би:

– Гм! Молодий джентльмене, якщо ми припускаемо, що «х» – це плюс, тобто, що життя реальне, тодi все, з чого воно складаеться, також е реальним.

Тодi все реальне те, що таким здаеться. Отже, якщо ми розглянемо твердження, що речi не такi, якими вони здаються, тодi виникне запитання – чому?

Але це блюзнiрство, а не поезiя. Ми залицяемося до солодкоi нiмфи Алгебри, весь час гаемо, щоб потрапити в царину невловимого, спокусливого, переслiдуваного, приемного, таемничого Х.

Незадовго до початку цього столiття одному старому ньюйоркцю Септимусу Кiнсолвiнгу спала на гадку iдея.

Вiн виявив, що хлiб печуть iз борошна, а не з пшеницi. Вiдчуваючи, що зерно для борошна – у дефiцитi, i що фондова бiржа не мае вiдчутного впливу на вирощування пшеницi, пан Кiнсолвiнг захопив весь ринок борошна.

У результатi сталося те, що коли ви або моя доморядниця (до вiйни iй нiколи не доводилося нiчого робити власноруч, жителi Пiвдня постаралися), купувала буханець хлiба за два центи, то ви докидали ще два центи для пана Кiнсолвiнга як свiдчення його проникливостi.

Другий результат полягав у тому, що пан Кiнсолвiнг вийшов iз гри з двома мiльйонами доларiв комiсiйних.

Син пана Кiнсолвiнга Ден навчався в коледжi, коли вдалися до цього математичного експерименту з хлiбом. Юнак приiхав додому на час вакацiй i знайшов там старого джентльмена в червоному халатi, котрий читав «Крихiтку Доррiт» на ганку свого будинку з червоноi цегли на Вашингтон-сквер.