Круговерть

– Хай йому грець! – вигукнув Реп’ях, мiцно тримаючись за передню ногу своеi жертви. – Невже це Сохатий Меррiтт?

Інший чоловiк був – таких щодня повнiсiнько на Бродвеi – дуже дiловим: модний капелюх, хороший перукар, бiзнес, хороше травлення i кравець.

– Реп’ях Най! – вигукнув вiн i схопив руку, що його ляснула. – Мiй любий друже! Я такий радий тебе бачити! Яким вiтром? А, справдi, iнавгурацiя. Пригадую, що ти приеднався до раф-райдерiв. Ти мусиш пообiдати зi мною.

Реп’ях сумно, але мiцно притиснув приятеля до стiни рукою, що своiм розмiром, формою i барвою нагадувала сiдло Мак-Клеллана[51 - Джорж Мак-Келлан (1826–1885) – герой американсько-мексиканськоi вiйни 1846–1848 рр.

– Сохатий, – промовив вiн сумним голосом, що вмент порушив вуличний рух, – що вони з тобою зробили? Ти поводишся, як мiстянин. Вони зробили тебе в’язнем цього мiста. «Ти мусиш пообiдати зi мною». Ранiше ти нiколи не казав би так на харч.

– Я живу в Нью-Йорку вже сiм рокiв, – пояснив Меррiтт. – Уже вiсiм рокiв минуло, вiдколи ми вкупi таврували корiв у старого Гарсii.

Вони продерлися крiзь натовп до готелю i, пiдкорюючись закону природи, почалапали до бару.

– Кажи, – запропонував Реп’ях.

– Сухий «мартiнi», – замовив Меррiтт.

– Кара Божа! – вигукнув Реп’ях. – І це той сам чоловiк, iз котрим ми колись винищували «зеленого змiя» в шинках, що утiкав вiд нас у каньйонi Диявола? Нiчого сухого не треба. Вiскi без нiчого й за твiй кошт.

Меррiтт усмiхнувся i заплатив.

Вони пообiдали в невеликiй прибудовi, що була пов’язана з кафе. Меррiтт спритно ухилився вiд вибору свого приятеля, який уминав шинку з яйцями, замiнивши його на пюре зi селери, вiдбивну з лосося, пирiг iз курiпки та фруктовий салат.

– Того дня, – повiдомив Реп’ях тихим i сумним голосом, – коли я не зможу випити бiльше, нiж одну чарку перед iжею з приятелем, котрого не бачив вiсiм рокiв, за столом два на чотири фути в тридцятицентовому мiсцi о першiй годинi третього дня тижня, то прагнутиму, щоб дев’ять мустангiв протягнули мене сорок разiв по дiлянцi землi розмiром у 640 квадратних акрiв.

– Авжеж, друзяко, – засмiявся Меррiтт. – Офiцiанте, принесiть абсенту, а що тобi, Реп’яше?

– Вiскi без нiчого, – траурним голосом замовив Най. – Ти ранiше пив прямо з горлечка пляшки. Прямо з горлечка пляшки на скаку… аризонського «Червоного ока», а не цi помиi… Хоча, що з того? Це ж ти платиш.